Відьмак. Володарка озера - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

не було? Ні на кого не нападали?

      – Нє. Але в позатому році пропав безвісти один парубок. Дехто казав, шшо то потвора його в безодню заманила й тамочки вбила. А інні казали, шшо ніяка то не потвора, а парубок отой із власного побажання дав драла, причому через борги та елементи. Бо він, знаєте, у кості гравав затято, а мирошниківні пузо накачав, а ота мирошниківна до судів побігла, а суди парубку елементи платити наказали…

      – А більше, – рішуче перервав його розпатякування Ґеральт, – ні на кого та потвора не нападала? Хтось інший її бачив?

      – Нє.

      Одна з дівок, доливаючи Ґеральтові місцевого вина, проїхалася йому по вуху грудьми, після чого заохочувально підморгнула.

      – Ходімо, – швидко сказав Ґеральт. – Немає чого сидіти та теревенити. Супроводьте мене в підвали.

* * *

      Амулет Фрінгілли, на жаль, не виправдовував надії, на нього покладені. У те, що оправлений у срібло відшліфований хризопраз замінить його відьмацький медальйон із вовком, Ґеральт не вірив навіть на мить. Зрештою, Фрінгілла такого й не обіцяла. Утім, переконливо запевнила, що після підлаштування до психіки того, хто амулет носитиме, виконуватиме той найрізноманітніші завдання, зокрема й попереджатиме про небезпеку. Проте або чари Фрінгіллі зовсім не вдалися, або ж у Ґеральта й амулета було різне розуміння того, що є небезпекою, а що ні. Хризопраз ледь відчутно затремтів, коли вони, ідучи до підвалів, перетяли шлях великому рудому котові, що прогулювався подвір’ям із гордовито задертим хвостом. Зрештою, кіт мусив уловити якийсь сигнал від амулета, бо здимів, відчайдушно нявкаючи.

      Коли ж відьмак спустився в підвали, медальйон раз у раз починав, нервуючи власника, тремтіти, причому в приміщеннях, здавалося б, сухих, безпечних і чистих, у яких єдина небезпека чаїлася у великих діжках. Тому, хто, втративши самоконтроль, ляже з роззявленим ротом під шпунт, загрожувало тут важке сп’яніння. Але нічого більше.

      Натомість медальйон навіть не затремтів, коли Ґеральт покинув обжиту частину підземель і кількома сходами та штреками спустився нижче. Відьмак давно вже зорієнтувався, що під більшістю виноградників у Туссані були старовинні копальні. Схоже, сталося так, що, коли лоза прийнялася й почала приносити кращий прибуток, розробку копалин припинили, а копальні закинули, частково пристосовуючи коридори й переходи під винні підвали та склади. Замки Помероль і Зурбарран стояли над давніми копальнями сланцю. Повно тут було штолень і дір, вистачило б миттєвої неуважності, аби спочити на дні якоїсь із складним переломом. Частину дір прикривали трухляві дошки, що, присипані сланцевим пилом, мало відрізнялися від скелі. Необережно ступити на щось таке було насправді небезпечним, тому медальйон мав би про те попереджати. Але не попереджав.

      Не попередив також, і коли зі сланцевих завалів у якихось десяти кроках від Ґеральта вигулькнула сіра невиразна фігура, зашкрябала кігтями по скелі, підскочила, завила страшенно, після чого з виском і хихотінням погнала по коридору й пірнула в одну із зяючих у стінах ніш.

      Відьмак

Скачать книгу