LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Все добре? Можемо йти?

      Вона узяла його руку в свої й глянула на його серйозне обличчя. Всміхнувшись, хитнула головою й узяла валізу.

      Кожна кімната, кожен непередбачуваний коридор, які об’єднав під собою цей дах дивної геометрії, були сповнені голосів, кроків – важких, невірних, вони то бігли, то поверталися назад. Двері кухні брязкали та знов відчинялися – Маргарита з кухаркою снували до їдальні і назад під приводом прибирання. Потім вони взагалі стали у холі, щоби послухати. На сходах з’явився Стівен під руку із Ізабель, проводячи її повз приголомшені погляди та запитання.

      – До пекла, – повторив Азер з дверей вітальні.

      Ізабель відчула руку Стівена у себе на талії, коли вони проходили повз нього. На порозі вона озирнулася і побачила маленьку бліду фігурку Лізетти на повороті сходів. Ізабель здригнулася, і Стівен вивів її у темряву ночі.

      У будинку Азер наказав дітям чекати на сходовій клітині, а сам пішов до кімнати Ізабель. Там він стягнув з ліжка покривало і почав роздивлятися постіль, обмацувати її руками. Простирадла були чисті, накрохмалені та майже не несли сліду тіла його дружини. Він піднявся нагору, у кімнату пожильця, і зірвав з його ліжка ковдру. Ця постіль виглядала безладніше за ліжко Ізабель – вочевидь, Стівен спав не так спокійно або ж не дуже охайно її потім застеляв. Одначе ознак зради не було і тут: чисті простирадла з охайною складкою посередині.

      Азер повернувся на другий поверх і почав зазирати у кожну кімнату. Його розривало бажання побачити бруд та сором, який вони вчинили. Він хотів виявити ознаки її зради, плями її падіння. Та злоба і приниження повернули йому те низьке бажання, якого не було уже декілька місяців.

      Грегуар налякано стояв на сходах, поки батько перевіряв його ліжко. Лізетта схопила брата за руку, і вони разом ставали свідками жалюгідних дорослих емоцій. Азер на світло роздивлявся простирадла з ліжка Маргарити – йому здалося, що він побачив те, що шукав, але то був лише бджолиний віск або поліроль, які, напевно, лишились на її руках. Азер перемацав усі простирадла у кімнаті для гостей і навіть поклав на них голову та глибоко вдихнув – але відчув лише запах камфори.

      Зрештою він після марних пошуків зупинився під лампою згори на сходах – увесь червоний. Двері в усі спальні були відчинені, ліжка марно розкидані. Азер важко дихав. Через поспіх та лють він забув про червону кімнату. Він забув про той вузький перехід з простими дошками на підлозі, який вів від тієї частини будинку, котра виходила в сад, до чорного ходу. Від часу купівлі будинку йому ще не доводилося там бувати. Він навіть не бачив ту кімнату після того, як звідси вивезли непотрібні речі колишніх власників, а Ізабель її скромно прикрасила. Він жодного разу не натрапив на неї, і ця кімната просто зникла з його пам’яті – такого зникнення боявся і Стівен.