Скачать книгу

покликав:

      – Мамо? Мамо?

      Його зустріли квіти. Фотографії всміхнулися. Ніхто не відгукнувся.

      – Мамо!

      Двері з хряскотом зачинилися в нього за спиною. Джек відчув, як зводить шлунок. Вітальнею він побіг праворуч до спальні.

      – Мамо!

      Ще одна ваза з високими красивими квітами. Порожнє, рівно застелене ліжко виглядало настільки бездоганним, що, здавалося, кинутий на нього четвертак відскочив би від ковдри. На столику біля ліжка вишикувалися в ряд коричневі пляшечки з вітамінами та різноманітними пігулками. Джек позадкував. Через вікно одна за одною накочувалися чорні хвилі.

      Двоє чоловіків вилізли з непримітної машини, вони й самі були непримітними. Вони волочили матір…

      – Мамо! – закричав він.

      – Я чую тебе, Джеку, – голос матері лунав з ванної кімнати. – Що там таке трапилося?

      – Ох, – відповів він і відчув, як розслабилися м’язи. – Ох, пробач. Я просто не знав, де ти є.

      – Я приймаю ванну, – сказала вона. – Готуюся до вечері. Цього ж поки що ніхто не заборонив?

      Джек зрозумів, що йому більше не треба в туалет. Він бухнувся в м’яке крісло та полегшено заплющив очі. З нею все гаразд…

      – Поки що все гаразд, – прошепотів потаємний голос, і в хлопчиковій голові знову майнула піщана вирва.

5

      Проїхавши сім-вісім миль узбережжям, біля Гемптона вони натрапили на ресторан «Шато лобстерів». У Джека залишились доволі уривчасті враження від сьогоднішнього дня: він потроху забував жахіття на пляжі; дозволив їм розтанути в пам’яті. Офіціант у червоному піджаку з вишитим на спині жовтим лобстером провів їх до столика біля широкого вікна з патьоками дощу.

      – Мадам бажає замовити напій? – У офіціанта було холодне й кам’яне обличчя мешканця Нової Англії.

      Джек підозрював, що за водянистими очима чоловіка приховується зневага до приталеного піджака від Ральфа Лорена[19] та вечірньої сукні його матері від Голстона[20], в які вони були зодягнені. У хлопця занило серце, що означало звичайну тугу за домівкою. Мамо, якщо ти справді не хвора, то що ми, в біса, тут робимо? Це ж згубне місце! Тут волосся дибки стає. О Боже!

      – Принесіть мені банального мартіні, – сказала вона.

      Брови офіціанта вигнулися:

      – Мадам?

      – Кидаєте льоду в склянку, – пояснила вона, – оливку на лід, а «Танкерей»[21] на оливку. Отже… ви зрозуміли?

      Заради Бога, мамо, ти що, не бачиш його очей? Ти гадаєш, що поводишся чарівно, а він певен, що ти кепкуєш із нього. Невже ти не бачиш його очей?

      Ні. Вона не бачила. І цей брак розуміння в його матері, котра завжди гостро відчувала емоції людей, упав іще одним каменем на його серце. Мати віддалялася… в усіх сенсах.

      – Так, мадам.

      – Тоді, – вела вона далі, – візьміть пляшку вермуту – марка не має значення – і налийте в склянку. Після цього поставте вермут назад на полицю, а склянку дайте мені. Гаразд?

      – Так,

Скачать книгу


<p>19</p>

Ральф Лорен (нар. 1939) – американський модельєр і бізнесмен, удостоєний титулу «Легенда моди» Радою дизайнерів США.

<p>20</p>

Рой Голстон Фровік (1932–1990) – американський дизайнер, який сягнув піку слави у 1970-ті роки.

<p>21</p>

«Танкерей» – відома марка дуже дорогого джину, яка з’явилася на початку ХІХ століття. Традиційно подається в круглих пляшках, схожих на пожежні гідранти, що накачували воду для першої винокурні.