Талісман - Стівен Кінг

Скачать книгу

а широкі пальці обернулися на лопати. Джек різко розвернувся і збагнув, що рухається до чудернацької споруди майже круглої форми, оббитої білими дошками. Раптом він почув, як звідти долинали ритмічні звуки: тук, тук, тук.

      Хлопчик побіг на той звук – чи то були удари гайкового ключа об трубу, чи то стук молота по ковадлу, але там хтось працював. Серед дощок Джек помітив клямку та прочинив тендітні жалюзійні двері. Він ступив у посічену променями світла темряву, й звук став гучнішим. Морок навколо нього змінював форми, викривлював виміри. Джек простягнув уперед руки та доторкнувся до брезенту. Він відсунувся вбік, і хлопчик побачив перед собою яскраве жовте світло.

      – Джеку-Мандрівнику, – пролунав голос Спіді.

      Джек повернувся на голос і побачив, що сторож сидить на землі біля напіврозібраної каруселі. У руці він тримав гайковий ключ, а біля нього лежав білий коник із пухнастою гривою і довгим срібним штирем, що пронизував його від голови до живота. Спіді акуратно поклав гайковий ключ на землю.

      – Тепер ти готовий до розмови, синку? – запитав він.

      Розділ четвертий

      Джек переходить

1

      – Так, тепер я готовий, – відповів Джек абсолютно спокійним голосом, а тоді зайшовся слізьми.

      – Кажи, Джеку-Мандрівнику. – Спіді опустив ключ і підійшов до хлопчика. – Кажи, синку, і заспокойся, заспокойся вже…

      Але Джек не міг заспокоїтися. Раптом усього навколо стало надто багато, надто. І лишалося або плакати, або зануритися у велику хвилю темряви – хвилю, яку не могла осяяти жодна золота іскра. Сльози пекли, але Джек відчував, що його вб’є жах, якщо він не виплачеться.

      – Поплач, Джеку-Мандрівнику. – Спіді пригорнув хлопчика.

      Джек притулився гарячим запухлим обличчям до тонкої сорочки негра, вдихаючи його запах – трохи «Олд Спайс», трохи кориці, трохи книжок, яких дуже довго не брали з бібліотеки. Гарні запахи, затишні. Він обхопив руками Спіді; долоні намацали кістки на спині прибиральника. Вони були дуже близько до поверхні – їх укривав лише тоненький шар шкіри.

      – Поплач, як тобі од того стане ліпше, – промовив чоловік. – Часом воно помагає. Спіді знає, як далеко ти був, Джеку-Мандрівнику, наскільки далеко ти підеш і як сильно ти втомився. Тож плач, коли тобі стане од того ліпше.

      Джек заледве розбирав почуті слова – тільки їхнє звучання: миролюбне, заспокійливе.

      – Моя мати справді хвора, – урешті сказав Джек Спіді в груди. – Гадаю, вона приїхала сюди, щоби бути подалі від давнього батькового ділового партнера, містера Морґана Слоута. – Хлопчик добряче шморгнув носом, відпустив Спіді, відступив від нього та витер запухлі очі долонями.

      Джек навіть здивувався, що не відчуває жодного збентеження – раніше сльози викликали в нього огиду й сором… це було майже як обмочити штани. Може, то через постійну суворість матері? Джек припускав, що частково, мабуть, так і є; тонкосльозою Лілі Кавано не була.

      – Але ж це не єдина причина, через яку вона приїхала сюди?

      – Ні, – сказав Джек, стишивши

Скачать книгу