ТОП просматриваемых книг сайта:
Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн.Название Талісман
Год выпуска 1984
isbn 978-617-12-1399-9, 978-617-12-0534-5, 978-1-4091-0386-8, 978-617-12-1400-2
Автор произведения Стівен Кінг
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Він дійшов до широкої дороги, що тяглася вздовж берега аж до міста, і весь пустельний безмір перед ним обернувся на вир, ладний щомиті заковтнути його та викинути в якомусь темному місці, де миру й безпеки не існувало ніколи. Чайка летить над порожньою дорогою, кружляє навколо широкою дугою й спускається назад, до пляжу. Джек дивився, як вона летить геть, зменшуючись у повітрі до білої плями над химерним вигином «американських гірок».
Лестер Спіді Паркер, темношкірий чоловік із кучерявим сивим волоссям і глибокими зморшками, що врізалися йому в щоки, був десь там, у «Дивосвіті», і Джекові конче потрібно було побачити саме його. Усвідомлення цього було настільки ж чітким, як і несподівана згадка про батька його друга Річарда.
Чайка скрикнула, хвиля вдарила в обличчя пронизливим золотом, і Джек побачив дядька Морґана та свого нового друга Спіді в алегоричній опозиції, наче статуї на постаментах, що втілювали в собі НІЧ і ДЕНЬ, МІСЯЦЬ і СОНЦЕ – ТЕМРЯВУ і СВІТЛО. Варто було Джекові збагнути, що Спіді Паркер міг би сподобатися його батькові, як він відчув, що колишній музикант не мав у собі нічого лихого. А ось дядько Морґан… Цей був зовсім іншої породи. Дядько Морґан жив заради бізнесу, заради угод і махінацій. Він був настільки амбітним, що оскаржував найменше сумнівне рішення судді під час тенісного матчу; настільки амбітним, що махлював навіть під час дитячої гри в карти, коли синові вдавалося вмовити його пограти. Принаймні Джек гадав, що дядько Морґан махлював під час кількох їхніх ігор… Він був не з тих, хто вмів гідно прийняти поразку.
НІЧ і ДЕНЬ, МІСЯЦЬ і СОНЦЕ; ТЕМРЯВА і СВІТЛО, і саме темношкірий чоловік був утіленням світла. Залишивши позаду охайні готельні сади, Джек начебто подолав свій страх, але варто було думкам зайти так далеко, як він знову заволодів ним… Джек відірвав ноги від землі й помчав.
Малий побачив Спіді за сірим і облупленим приміщенням з автоматами – Лестер сидів навпочіпки й обмотував ізоляційною стрічкою товстий дріт, схиливши сріблясту голову майже до самого пірса; його кістлявий зад випинався зі зношених зелених робочих штанів, а запилюжені підошви черевиків скидалися на двійко поставлених вертикально дощок для серфінгу. І тут Джек збагнув, що навіть гадки не має, що хотів би сказати доглядачеві, та й чи збирався він щось узагалі казати. Спіді ще раз обкрутив дріт чорною стрічкою, кивнув, дістав із кишені робочої куртки обшарпаний ніж фірми «Палмер» і з хірургічною точністю відрізав шматок липкої смужки. Джек утік би й звідси, якби міг – зрештою, він прийшов і заважає людині працювати, та й це справжнє божевілля: думати, що Спіді допоможе йому. Яку допомогу може запропонувати літній доглядач порожнього парку розваг?
І тут Спіді повернув голову – абсолютно щира гостинність відбилася на обличчі старого, коли той побачив Джека. На тлі глибоких зморшок засяяла привітна усмішка – і Джек відчув, що йому раді.
– Джеку-Мандрівнику,