LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зору й тільки після цього поновлюють права. Лебей або провалив перевірку зору, або боявся, що провалить. Так чи інакше, усе зводилося до одного. Аби не миритися з тією ганьбою, він виставив «плімут» на продаж. І після цього машина швидко зістаріла.

      – Скільки ви за неї хочете? – знову спитав Арні.

      О, він дочекатися не міг, коли ж його нарешті заріжуть.

      Лебей підняв погляд у небо, неначе роздумував, чи скоро задощить. А коли знову подивився на Арні, то обдарував його широчезною приязною посмішкою до вух, яка аж занадто нагадувала мені ту, попередню, від самовдоволеного гівнюка.

      – Та я оце просив три сотні, – відказав він. – Але ти мені до душі припав, хороший хлопчина. Як для тебе, то двісті пійсят.

      – Господи Ісусе, – тільки й промовив я.

      Але він добре розумів, хто його жертва, і достеменно знав, як забити між нами клин. Як казав мій дідуньо, цей не вчора з вантажівки з сіном навернувся.

      – Добро, – грубо відрізав Лебей. – Не хоч – як хоч. У мене там серіал о пів на п’яту скоро починається. «На порозі ночі». Стараюся не пропускати. Почесали язиками, хлоп’ята, і харе. Бувайте здорові.

      Арні зиркнув на мене з таким болем і злістю, що я мимоволі відступив на крок назад. А він наздогнав старого й узяв його за лікоть. Вони стали розмовляти. Усього я не чув, але бачив більш ніж достатньо. Старий комизився через уражену гордість. Арні щиро й від душі перепрошував. Старий лише сподівався, що Арні розуміє – він не може дивитися на те, як ображають машинку, що була йому вірною й безпечною супутницею аж до золотого віку. Арні погодився. Мало-помалу старий дозволив, щоб його привели назад. І знову я відчув, що в ньому таїться щось свідомо лихе й страшне… ніби листопадовий вітер, якби він був живою істотою і міг думати. Описати це якось влучніше я не зможу.

      – Хай-но тільки він ще хоч слово бевкне, я умиваю руки, – пригрозив Лебей, тицьнувши в мене зашкарублим мозолястим великим пальцем.

      – Не бевкне, не бевкне, – похапцем запевнив Арні. – Триста, ви сказали?

      – Та, по-мойму, це я і…

      – Початкова ціна була двісті п’ятдесят, – голосно заявив я.

      В очах Арні спалахнув переляк – він боявся, що старий знову розвернеться й піде, однак Лебей більше ризикувати не збирався. Тепер, коли практично витяг рибку зі ставка.

      – То й хай буде двісті пійсят, – погодився Лебей, але знову зиркнув у мій бік, і я побачив, що ми з ним порозумілися – йому не подобався я, а мені не подобався він.

      На мій превеликий подив і жах, Арні витяг гаманця й заходився шукати в ньому купюри. Між нами трьома повисла мовчанка. Лебей спостерігав. Я відвів погляд і дивився на мале хлопчисько, яке намагалося вбитися на своєму блювотно-зеленого кольору скейтборді. Десь гавкав собака. Повз нас, хихочучи, пройшли дві дівчини, на вигляд восьми- чи дев’ятикласниці; вони притискали до набубнявілих грудей бібліотечні книжки. У мене лишалася тільки одна надія безболісно витягти Арні з цієї халепи – той день був передзарплатним. Якби минуло трохи часу, хоча б двадцять чотири години, ця дика лихоманка могла

Скачать книгу