LITMIR.BIZ

Скачать книгу

дуже притягнута за вуха. Я сумнівався, що він сам у це вірив. Лебей показав мені давній шрам і промовив слово «помста». І то було значно ближче до правди, ніж якась надумана надприродна хрінь. Авжеж.

      Ні; я мав сімнадцять років, наступного року збирався в коледж і не вірив у такі штуки, як прокляття й емоції зі шлейфом, який потроху гіркне, розлите молоко мрій. Я б нізащо не визнав перед вами, що минуле має здатність тягнути свої страхітливі руки мерця в бік живих.

      Але зараз я трохи старший.

      13 / Пізніше того вечора

      Коли моторував я через схил,

      То бачив Мейбелін у «Купе-де-Вілл».

      І «кадилак» той гнав, мов чорт,

      Йому не обігнати мій «V8-форд».[63]

Чак Беррі

      Мама з Елейн уже полягали спати, але тато сидів перед телевізором, дивився новини об одинадцятій.

      – Деннісе, де ти був? – спитав він.

      – У боулінгу, – відповів я. Брехня зірвалася з губ природно й невимушено. Я не хотів, щоб тато довідався про всю цю історію. Вона була дивною, але недостатньо, щоб становити більш ніж помірну цікавість. Принаймні таке розумне пояснення я собі вигадав.

      – Телефонував Арні, – сказав тато. – Просив, щоб ти йому передзвонив до пів на дванадцяту чи десь так.

      Я зиркнув на наручний годинник. Ще тільки одинадцята двадцять. Але чи не досить з мене Арні та його проблем як на один день?

      – Ну?

      – Що «ну»?

      – Ти йому передзвониш?

      Я зітхнув.

      – Так, мабуть, треба.

      Я пішов на кухню, збацав собі холодний сендвіч із курятиною, налив склянку гавайського пуншу (гидота, але я люблю) і набрав номер телефону Арні. Трубку підняв він сам, після другого гудка. Голос у нього звучав щасливо й радісно.

      – Денніс! Де ти був?

      – У боулінгу, – сказав я.

      – Слухай, я сьогодні ходив до Дарнелла. І вгадай що! Деннісе, це так круто! Він вигнав Реппертона! Реппертона вже нема, і я можу лишитися!

      Знову в животі заворушилося те відчуття несформованого жаху. Я поклав сендвіч на стіл. Їсти раптом розхотілося.

      – Арні, ти думаєш, повертати її в той гараж – така вже вдала думка?

      – Ти про що? Реппертона виперли. Ти вважаєш, що це погана ідея?

      Я згадав, як Дарнелл наказав Арні заглушити двигун, поки його машина не зачмихала весь простір його бруднющого гаража, і як Дарнелл сказав Арні, що не терпітиме херні від такого малого, як він. Я згадав, як присоромлено Арні відвів очі, коли розказував, що йому виділили час на підйомнику, щоб поміняти масло, за те, що він виконав «кілька доручень» для Дарнелла. Я здогадувався, що для Дарнелла перетворити Арні на свою ручну морську свинку – неабияка розвага. Інші завсідники й друзяки з покеру животи собі понадривають від сміху. Арні, збігай по каву, Арні, принеси пончиків, Арні, занеси туалетний папір у нужник і заклади паперових рушників у пристрій «Ніброк». «Гей, Вілле, а що то за чотириокий у туалеті шурує?» – «А, той? Та то Канніґем. Його предки – учителі в коледжі. А він тут післядипломну

Скачать книгу