LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Вона була припаркована одразу за катафалком, який привіз його дочку на цвинтар – на той самий цвинтар, де сьогодні поховали самого Роллі, ти розумієш. Вона була червоно-біла. «Крайслер» не випускав «плімутів-фурій» п’ятдесят восьмого року в таких кольорах; Роллі замовляв її перефарбування. Ми стояли футів за п’ятдесят від неї, і в мене з’явилося найдивніше з відчуттів… найдивніше прагнення… відійти від неї ще далі, так, неначе вона могла нас підслухати.

      – І що ж ви сказали?

      – Я спитав, чи не збирається він обміняти цю машину. І на його обличчя миттю набіг упертий ослячий вираз, який я так добре пам’ятав ще з раннього дитинства. З таким виразом він жбурнув мене на штахетник. З таким виразом він продовжував обзивати мого батька п’яндалигою, навіть після того, як батько розбив йому кулаком носа. І він сказав: «Ото наче я дурний її продавати, Джордже, їй же всього один рік, і пробігу лише одинадцять тисяч миль. Сам знаєш, як невигідно обмінювати машину, поки їй ще нема трьох років».

      – Роллі, якщо для тебе це питання грошей, – сказав я, – тоді хтось украв рештки твого серця й натомість поклав каменюку. Ти хочеш, щоб твоя жінка щодня на неї дивилася? Їздила в ній? Брате, побійся Бога!

      Той вираз не змінився. Не змінився, поки він не глянув на машину, що стояла, купаючись у променях сонця… стояла позаду катафалка. Тільки тоді, одного-єдиного разу, його обличчя пом’якшало. Пам’ятаю, як промайнула думка, чи дивився він хоч колись так на Риту. Сумніваюся. Думаю, то було йому невластиво.

      Лебей на кілька секунд замовк, а тоді продовжив.

      – Марсія йому те саме сказала. Вона завжди боялася Роллі, але того дня була більше сердита, ніж налякана – не забувай, що вона отримувала від Вероніки листи й знала, як та обожнювала свою донечку. Марсія сказала йому, що коли хтось помирає, то спалюють матрац, на якому ця людина спала, віддають її одяг Армії спасіння і таке інше, ставлять крапку з тим життям у будь-який прийнятний спосіб, щоб живі могли жити далі. Вона сказала йому, що його дружина ніколи не зможе жити далі, поки машина, у якій померла її донька, стоятиме в гаражі.

      Роллі у своїй неповторній гидкій і саркастичній манері поцікавився в неї, чи не хоче вона, щоб він облив свою машину бензином і підніс до неї сірника тільки тому, що в ній подавилася й померла його донька. Моя сестра розплакалася й відповіла, що, на її думку, це чудова ідея. Зрештою я взяв її за лікоть і відвів подалі. Розмовляти з Роллі (тоді чи будь-коли) сенсу не було. Машина належала йому, і він скільки завгодно міг розводитися про те, що невигідно її обмінювати, поки ще нема трьох років, міг до посиніння чесати язиком про пробіг у милях, але насправді все було просто – він збирався її залишити, бо хотів її залишити.

      Марсія з сім’єю повернулися в Денвер на автобусі «Ґрейхаунд», і наскільки мені відомо, вона більше ніколи не бачилася з Роллі й навіть записки йому жодного разу не написала. На похорон Вероніки вона не приїхала.

      Його дружина. Спочатку дитя, а потім і дружина. Але я чомусь знав, що так і буде. Бах-бах. Угору по ногах поповзло

Скачать книгу