ТОП просматриваемых книг сайта:
Відьмак. Хрещення вогнем. Анджей Сапковський
Читать онлайн.Название Відьмак. Хрещення вогнем
Год выпуска 2014
isbn 978-617-12-1789-8, 978-617-12-1488-0, 978-83-7578-067-3, 9786171217881
Автор произведения Анджей Сапковський
Серия Відьмак
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Ото, – за хвилину продовжила лучниця, дивлячись на Ґеральта, – цікаво мені, відьмаче, шо ти зараз станеш робити? За нами Нільфгард і палаючі хащі, шо перед нами – сам бачиш. Які ж тоді в тебе плани?
– Мої плани зміні не підлягають. Перечекаю цю битву й рушу далі на південь. До Яруги.
– Ти чи без розуму, чи шо, – скривилася Мільва. – Ти ж бач, шо воно діється. Голим же оком видко, шо то не якась там наїздка свавільних банд, а війна на повну. Нільфгард разом із Верденом іде. На півдні Яругу вже напевне перейшли, напевне вже увесь Брюґґе, а може, й Содден у вогні…
– Я мушу дістатися до Яруги.
– Чудово. А шо потім?
– Знайду човен, попливу за течією, спробую дістатися до гирла. Потім корабель… Звідти ж, холера, мусять курсувати якісь кораблі…
– До Нільфгарду? – пирхнула вона. – Плани не змінилися?
– Ти не мусиш мене супроводжувати.
– Ага, нє мушу. І хвала богам, бо я смерті не шукаю. Страхатися її не страхаюся, але от шо маю тобі сказати: дати вбити себе – невелика штука.
– Знаю, – відповів він спокійно. – Маю практику. Я б не йшов у той бік, якби не мусив. Але мушу, тож – іду. Нічого мене не стримає.
– Ха! – Вона зміряла його поглядом. – Ото голос, наче хто ножем по донцю старого горнятка шкрябає. Якби імператор Емгир тебе почув, напевне у штани б напудив зі страху. До мене, варта, до мене, гуфці[23] мої імператорські, біда, біда, вже до мене до Нільфгарду відьмак човном пливе, життя і корони позбавить! Загинув я!
– Перестань, Мільво.
– Та авжеж! Саме час, аби тобі хто правду в очі сказав. Та хай мене линялий кроль вийохає, як я колись дурнішого хлопа бачила! До Емгира їдеш дівку твою витягати? Яку Емгир імператрицею хоче зробити? Яку у королів відібрав? У Емгира міцні пазури: як шось цапне – хрін випустить. Із ним королі нє справляються, а ти хочеш?
Він не відповів.
– До Нільфгарду вибираєшся, – повторила Мільва, з жалем хитаючи головою. – З імператором воювати, наречену в нього відбити. А подумав ти, шо може статися? Як дістанешся туди, як оту Цірі у палацових покоях знайдеш, усю у златі й шовках, то шо їй скажеш? Ходь, мила, за мене, шо там тобі імператорський трон, удвох у курені заживемо, на рік новий кору станемо їсти? Глянь на себе, обірванцю кульгавий. Навіть плащ та чоботи ти отримав від дріад, після якогось ельфа, шо від ран у Брокілоні помер. То знаєш, шо буде, як панна твоя тебе побачить? В очі тобі плюне, висміє, слугам накаже за поріг тебе викинути й собак напустити!
Мільва говорила все голосніше, під кінець промови майже кричала. Не тільки від злості, а й перекрикуючи галас, що оце зростав. Знизу загарчали десятки, може, сотні горлянок. На брюґґських кнехтів звалилася нова навала. Але цього разу – з двох боків одночасно. Одягнені у сині туніки із шахівницями верденці галопували греблею, а з-за ставка, вдаряючи у фланг захисників, вирвався сильний
Військовий загін у давній Польші, розміром приблизно з роту.