LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і смертю, ледь схололими трупами, яких везли з собою, щоб віддати кубанській, козацькій землі. Його тіло все ще відчувало ніжне, гаряче тіло Асміне, котре й знав якихось, може, від сили півгодини. Яке й не побачив до пуття, хіба груденята, коли ту вдяганку підняв, на хвилю зблиснули. Поцілунок її прощальний солодко гірчив. І думка, що більше, певне ж, ніколи не побачить, стискала груди, підкочував до горла солоний тугий клубок.

      І все ж він побачив Асміне, коли до міста, де вони квартирували, вже завітав перший сніг. Його покликали до штабу і там серед начальства – полковник Селезньов, майор Кочетов, ще пару офіцерів, стояв високий бородатий чоловік. Коли зайшов Панас, чоловік той кресонув по ньому лютим поглядом. Тоді жестом показав – ходімо, мовляв, за мною. За ворітьми невеликого військового містечка побачили припнутого до дерева коня. А впоперек на ньому лежала жінка зі зв’язаними руками й ногами. Досить було глянути на нещасну одним позирком, щоб з Панасових грудей вирвався подих-зойк:

      – Асміне!

      Так, то була Асміне. А бородатий чоловік заговорив – швидко і гнівно – й той же прапорщик Румнов перекладав. Панас почув, що чоловік привіз до них свою сестру. Що та допустила ганебний вчинок, зганьбила й себе, й увесь їхній рід, бо ще не віддана заміж, має у своїй проклятій жіночій утробі плід, дитину. Допитана, вона призналася, що та майбутня дитина від російського солдата. І що він її не збезчестив, а віддалася йому добровільно. За такий подвійний гріх, що гнівить Аллаха й порушує священні закони шаріату, було вирішено забити негідницю камінням. Та він її брат, йому стало шкода сестру, яка колись врятувала його від укусу змії, й він теж пішов на злочин – викрав її з ями, де та чекала страшної смерті. П’ять днів він шукав російських воїнів і якщо знайшов, то віддає сестру тому, хто її збезчестив, хоч сестра й каже, що полюбила його. Вона може належати цьому чоловікові, й більше нікому, а якщо він відмовиться, мусить повернутися до родини й бути забитою камінням.

      – Ти той солдат? – спитав Панаса майор Кочетов.

      – Я, – сказав Панас. – Відв’яжіть її.

      Відв’язана Асміне поглянула на нього змучено й якось воднораз так світло, що Панас відчув, ніби його підіймає над землею незнана сила. Її змучений зойк-шепіт «Паньяс» полетів до неба й вернувся дитиною, яку він раптом побачив на руках, простягнутих до нього.

      Дитина, чорнявенький здоровий хлопчик, якого назвали Марком, з’явилася навесні, якраз перед Пасхою. А доти була важка розмова з полковником, який сказав, що він, старший солдат Терещук, заслуговує суворої кари. Але зважаючи на його репутацію вмілого вояки, на те, що прослужив уже цілих п’ятнадцять років, що він єдиний у полку не тільки ветеран Вітчизняної війни 1812 року, а й учасник Бородінської битви й великої битви народів під Лейпцигом, його карають лише гауптвахтою. Йому не можуть дозволити одружитися, але жінка його може жити в місті.

      – Спасибі, ваше високоблагородіє, – сказав Панас.

      Полковник вийшов з-за столу. То був старий, порубаний і посічений вояка, учасник ще суворовських походів:

      – Ти, брат, конєчно, сволочь. Но сволочь, которая в некотором

Скачать книгу