LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Регіна не договорила. Слово «сирота» так і зависло у повітрі. Вона боялася, що Ніка буде плакати, дорікати. Але Ніка ніби й не чула – ні про пільги при вступі до університету (авжеж, на філологічний, тільки на філологічний факультет!), ні про Грецію й чоловіка, який понад усе цінує жіночу вроду і тому терміново викликав до себе Регіну. Так терміново, що вона не може навіть до Вероніччиного випускного залишитися. Запитала зовсім про інше:

      – Чому Ната Улянівна зробила це для мене?

      – Кожній людині хочеться, щоб її хтось любив і пам’ятав. Може, тому. Втім, не знаю. Вона була доброю людиною. Трохи дивакуватою, але дуже доброю.

      – Звідки родом моя мама?

      – Віра про це ніколи не говорила. Думаю, в тому огризку, що залишився від фабрики, щось збереглося. Мусить же бути якийсь архів. Знаю тільки, що з дому вона пішла після восьмого класу, у п’ятнадцять років, тобто їй було ще менше, ніж тобі зараз. І якщо вона віддала тебе у дитбудинок, а не до рідні, значить, була на те серйозна причина. Дуже серйозна. То чи й варто тобі цікавитися місцем її народження? Ніхто там тебе не чекає.

      – А цей… Владлен Красков… Він повернувся назад, туди, звідки приїхав?

      – О ні! Навіщо йому повертатися? Йому й тут добре. Товариш Владлен Красков став паном Владиславом Красковим. Тепер він власник великої фірми, знаний бізнесмен – кілька областей своїми хімічними кетчупами та майонезами годує, вершкове масло з кокосової олії видобуває. Словом, маг і чарівник, який геть усе перетворює на гроші. Такі, як він, першими кинулися загрібати під себе все, що погано лежить. Мали доступ до того, що можна було красти і продавати, то чого б не скористатися? Поки одні «Червону калину» співали та прапор України піднімали, вони вже «зелененькі» рахували, стартовий капітал для своїх приватних володінь збирали. На фабриці майже всі верстати, навіть нові, жакардові, які в тисяча дев’ятсот дев’яностому році привезли, але так і не встигли запустити, розібрали і повивозили за Буг на базар. Сувої тканин, через які постраждала твоя мама, вже відкрито возили машинами по містах і навіть селах. І ніхто їх не зупиняв, не судив. Бо гроші відкривали всі дороги і закривали всім роти.

      Один із тих скоробагатьків якось сказав мені: «Нинішні англійські сери – нащадки колишніх піратів, які створили свій стартовий капітал грабунками. Але хто сьогодні про це згадує? Ніхто! А чим ми гірші за них?» Отака філософія. Але вони гірші. Це навіть не пірати, а зажерливі піраньї. Не раджу тобі заявлятися до цього… Краскова… Пам’ятай: для твоєї мами це дуже погано закінчилося. Обминай його десятою дорогою, Ніко!