Американський психопат - Брет Істон Елліс

Скачать книгу

Хотів би я прийняти таблетку «Валіуму».

      Ні, дві таблетки, думаю я. Стільниковий телефон, думаю я.

      Хімчистка

      Китайська хімчистка, до якої я відправляю свій закривавлений одяг, вчора повернула мені куртку від «Сопрані», дві білі сорочки «Брукс Бразерс» і краватку від «Аґнес Бі», на яких досі лишились плями від чиєїсь крові. О дванадцятій (за сорок хвилин) у мене обід, тож перед ним я вирішую заїхати до хімчистки і поскаржитись. Крім куртки «Сопрані», сорочок та краватки, я беру з собою пакунок із закривавленими простирадлами, які теж слід випрати. Китайська хімчистка розташована за двадцять кварталів від моєї квартири, у Вест-Сайді, майже біля Колумбійського університету, і я ніколи там не бував, бо ця відстань мене лякає (раніше мій одяг забирали з квартири після телефонного дзвінка і повертали протягом доби). Через цю поїздку я не маю часу на ранкове тренування, і до того ж я проспав через вчорашню кокаїнову гульню з Чарльзом Гриффіном та Гілтоном Ешбері. Вона почалася цілком невинно на вечірці журналу «М. К.», на яку жоден із нас не був запрошений, а закінчилася близько п’ятої ранку біля мого банкомата. Саме тому я пропустив «Шоу Патті Вінтерс», але це повторення інтерв’ю з президентом, тож, думаю, це не страшно.

      Я напружений, на обличчі темні окуляри, волосся зачесане назад, весь мій череп болить, у зубах сигара (непідпалена), на мені чорний костюм «Армані», біла бавовняна сорочка «Армані» та шовкова краватка, також від «Армані». Я маю крутецький вигляд, однак шлунок крутить і в голові паморочиться. Дорогою до хімчистки я проходжу повз волоцюгу, старого чоловіка, років сорока-п’ятдесяти, сивочолого й огрядного. Він плаче. Відчиняючи двері, я помічаю, що він, на додачу до всього, ще й сліпий, і наступаю йому на ногу, точніше – на її обрубок, і він впускає свого стаканця так, що дрібні гроші розкочуються по тротуарі. Я зробив це навмисно? Як ви думаєте? Може, випадково? Потім я десять хвилин показую плями крихітній старій китаянці, яка, як мені здається, керує цим закладом, і вона навіть витягає свого чоловіка з задньої кімнати, бо я не розумію ані слова з того, що вона каже. Однак чоловік мовчить, йому байдуже до перекладу. Літня жінка продовжує цокотати, певно, китайською, і мені доводиться її перебити.

      – Послухайте, стоп… – я підводжу руку з сигарою, куртка від «Сопрані» висить у другій моїй руці. – Ви не… тсс, чекайте… Тсс… Ви не можете навести вагомих причин. Китаянка продовжує щось лопотати, хапає рукави куртки крихітною ручкою. Я відводжу її руку, нахиляюсь вперед і вимовляю дуже повільно:

      – Що ви намагаєтеся мені сказати?

      Вона й далі собі белькоче, широко розплющивши очі. Її чоловік вийняв з пакунку два простирадла, обидва в плямах засохлої крові, і тупо на них дивиться.

      – Вибілювач? – запитую я в неї. – Ви хочете сказати вибілювач? – я хитаю головою, не вірячи сам собі. – Вибілювач? Господи.

      Китаянка і далі показує на рукави куртки «Сопрані», а коли повертається до простирадл за її спиною, голос починає пищати октавою вище.

      – Є

Скачать книгу