LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ти все-таки Мілліган, правда?

      Він звів на неї розгублений погляд і пробелькотів:

      – Та ні.

      – Я зауважила дуже гарне полотно у сусідній кімнаті. Воно твого пензля?

      Він кивнув.

      – Що ж, – усміхнулася Міллер, – робота підписана «Мілліган».

      До них приєднався Боксербаум.

      – Білле, мене звуть Еліот Боксербаум. Я з департаменту поліції при Університеті штату Огайо. Поговориш зі мною?

      Юнак не відповів. У нього не спостерігалося тих мимовільних судомних порухів очей, про які згадувала Керрі Драєр.

      – Хтось уже зачитав йому права? – запитав Боксербаум. Не почувши ствердної відповіді, слідчий витягнув із кишені картку зі стандартним текстом і зачитав його вголос. Він хотів зробити все як належить. – Проти тебе висуваються звинувачення у викраденні трьох дівчат зі студмістечка, Білле. Ти нічого не бажаєш сказати щодо цього?

      Мілліган отетеріло подивився на детектива.

      – Та що ж це коїться? Я заподіяв комусь шкоду?

      – Ти сказав дівчатам, що інші люди можуть їх скривдити. Хто ці люди?

      – Я сподіваюсь, я нікому не зашкодив.

      Мілліган зиркнув на одного з офіцерів, який саме збирався увійти до спальні, і попередив:

      – Там є коробка. Не гепніть по ній, бо все злетить у повітря.

      – Вибухівка? – рвучко запитав Клеберг.

      – Так… Отам.

      – Покажеш її мені?

      Мілліган повільно підвівся і посунув до спальні. Спинившись у дверях, він мотнув головою в напрямку невеличкої картонної коробки, що стояла на підлозі біля столика з дзеркалом. Клеберг залишився поруч із Мілліганом, а Боксербаум пішов обстежити коробку зблизька. Решта офіцерів з’юрмилась у дверях позаду Міллігана. Боксербаум опустився навколішки біля коробки. Під відкритою накривкою виднілися дроти і щось, що скидалося на годинниковий механізм.

      Боксербаум позадкував із кімнати і звернувся до сержанта Демпсі:

      – Краще викличте саперів і пожежників. А ми з Клебергом доправимо Міллігана до відділку.

      Клеберг був за кермом службового автомобіля університетської поліції. На передньому пасажирському сидінні вмостився Роквел, один із бійців загону SWAT. Боксербаум розташувався на задньому сидінні, поруч із Мілліганом. Той і досі відмовлявся відповідати на будь-які запитання щодо зґвалтувань. Він тільки хилився вперед, що було не вельми зручно робити із закутими за спиною руками, і бурмотів позбавлені логічної послідовності фрази, на зразок «мій брат Стюарт помер» і «я ж нікому не заподіяв шкоди?».

      – Ти зустрічав раніше когось із тих дівчат? – запитав у нього Боксербаум. – Може, медсестру?

      – Моя мати – медсестра, – промимрив Мілліган.

      – Скажи, чому ти для пошуку жертв обрав саме територію студмістечка?

      – По мою душу скоро прийдуть німці…

      – Давай поговоримо про те, що трапилося, Білле. Що тебе спровокувало? Це було довге чорняве волосся тієї медсестри?

      Мілліган глипнув

Скачать книгу