Скачать книгу

– така собі здобна краля; вона ж, своєю чергою, грайливо розглядає зденека з його чималим штуцером та й питає: «Як ся маєш? Що робиш?» На що той відказує: «Та ось – полюю». А вона йому підморгує: «На стрільця і звір лежить. Може, я твоя здобич?!» Той знизує плечима: «Чом би й ні!» – і розряджає свій штуцер просто в неї: «Бабах!» Довго над лісом гуляла луна…

      Свого часу цей анекдот про пóляка, хай яким він був бородатим, входив до золотого фонду наших жартів; як пісня, перевірена часом, він завжди викликав бурхливий відгук, та зараз відгуку не було – старий продовжував тихо вмирати. Він плакав, не роблячи жодної спроби бодай осміхнутися – він просто мав би зробити мені крок назустріч. Як же лікувати сміхом того, хто лікуватися не хоче?! А я допитуюся: «Що вийде, якщо схрестити підора з маланкою?» А я допитуюся: «Яка різниця між собачим лайном та нігером?» А йому не стає краще. Тоді я прикидаю, а може, рак вже й до вух добрався. Воно ж як: коли присів на морфій та на все таке, ти, звісно, стаєш глухим до всього іншого. Тож, аби просто перевірити, чи чує він мене взагалі, я схиляюся майже впритул до його зарюмсаного, як у немовляти, обличчя і питаю: «Яка різниця між чорницею і черницею?» І, не дочекавшись на відповідь, мабуть, занадто голосно як для такого закладу, волаю на всю католицьку богадільню: «Черницю можна трахнути!»

      У розпачі я розливаюсь соловейком про усяку гомосячину, про мачо і мучачу, маланців і маланок – словом, пробую усі дійові курси лікування, відомі сучасній медичній науці, але старий ішов від мене не прощаючись. Людина, яка все довкола перетворила на великий анекдот. Той факт, що він навіть не огризається, лякає мене мало не до втрати мови. І з переляку я горлаю як навіжений: «Тук-тук!» І коли не чую відповіді, то для мене це рівнозначно тому, що старий втратив пульс. Я волаю: «Тук-тук!»

      Я горлаю: «Навіщо екзистенціаліст переходить дорогу?!»[15]

      А він тихо переходить у інший світ, так і не давши мені відповіді на самі екзистенційні питання. Він полишає мене тоді, коли я відчуваю себе бовдур бовдуром. У розпачі я хапаюся за його обм’яклі, наче чужі, посинілі пальці холодної-холодної, немов крижаної, руки, та він навіть і не здригається, коли я по синій льодяній долоні проводжу «Джой базером»[16]. Я горлаю: «Тук-тук!» Я волаю: «Чому? Чому стара пішла з сім’ї, чому залишила чоловіка з чотирирічним сином?»

      Ніщо не вбиває жарт дужче, ніж просто попросити у старого пояснень, бо саме це і вийшло – саме цієї миті він і перестає дихати. Серцебиття припиняється. На моніторі – суцільна ізолінія.

      Отож-бо, здоровий йолоп, котрий глупої ночі сидить біля ліжка в лікарняній палаті батька, вдається до найдотепнішого, як йому здається, аналога тих електродних прасок, що їх лікарі використовують, аби зупинити серцевий напад, до сміхового відповідника того, що цілитель Робін Вільямс застосував би до вас у покої клоунської невідкладної допомоги: такий собі дефібрилятор «Три бовдури»; так от, цей йолоп бере великий-превеликий бутафорський

Скачать книгу


<p>15</p>

Парафраз відомого жарту в жанрі антигумору: «Чому курка перебігла дорогу?», який вперше надруковано ще 1848 року в нью-йоркському журналі «Нікербокер» («Knickerboker») і який попри очікування передбачав просту відповідь: «Аби опинитися на іншому боці». З часом набула популярності варіація жарту з відповіддю, як це питання розглядалося б в різних філософських течіях. Наприклад, відповідь екзистенціаліста могла бути такою: «Те, що ви бачили, могло вам здаватися. І навіть якщо ви бачили начебто курку, що перебігала те, що ви назвали дорогою, яка ймовірність того, що те, що ви бачили, дійсно відбулось», а видатний екзистенціаліст Жан-Поль Сартр сказав би так: «Для того щоб діяти відповідно до власного сумління і бути вірною собі, курка визнала за необхідне перетнути дорогу». Або Емілі Дікінсон сказала б: «Because it could not stop for death» (парафраза першого рядка вірша «Because I could not stop for death». – «Я не просила – ждала Смерть»).

<p>16</p>

Іграшка-прикол, яка спрацьовує під час рукостискання, створюючи відчуття, схоже на невеликий електрошок.