Казки - Олексій Полосін

Скачать книгу

у виходить сонечко і прогріває землю, а вдень так гріє на сніг, який покрив дахи будинків, що він починає стікати вниз. Краплі снігової води бажають стекти на землю, але мороз хапає їх і робить з них крижинки. І таке трапляється, що крижинки злипаються, а з них витворюються звисаючі з дахів крижані стовпчики, які ростуть не вгору, а вниз. Такі стовпчики називають бурульками. Про одну з них я тобі і розповім.

      Якось вранці сніг почав стікати з даху, а мороз перетворював краплинки у кригу – з’явилася нова бурулька. Сонечко освітлювало її своїми ранішніми промінчиками і вона виблискувала різними кольорами веселки. Це тішило бурульку.

      – Дивіться, яка я гарна! – захоплено вигукувала вона. – Я товстенька і прозора, бо моя водичка з чистого снігу.

      – Не поспішай, маленьке хвалько, – казала стара, товста буруля, що висіла поруч. – Почуємо що ти скажеш після обіду.

      А маленька бурулька нічого не чула і захоплено хвалилася, пишалася собою.

      Час ішов. Вже минув ранок, полудень. З обіду почало припікати сонечко.

      – Ой, що це? – забідкалася бурулька. – Мені вже парко, я не втримаюсь і почну танути!..

      І дійсно, через деякий час вона почала стікати краплями. Так бурулька почала плакати і нарешті зрозуміла слова бурулі – сусідки, які та казала вранці.

      – Пробачте, будь ласка, тітонько! – Звернулася бурулька до сусідки. – Я була неправа, бо загордувала. Мені соромно. Але ж яка я була гарненька вранці. А зараз, – дивіться! – стала зовсім тонкою і такою, що й малий вітерець може мене зламати і скинути на землю.

      – Не засмучуйся, дитинко, – сказала мудра буруля. – За ніч та зранку завтрашнього дня ти знову потовстішаєш і станеш подібною до мене. Така у нас робота – товстіти та худнути, а одного разу зовсім зникнути, але не безслідно, як ось ти зараз. Подивися вниз. Крапля з тебе впала на землю, за нею друга, третя. Створилося маленьке озерце з чистої водички. З нього залюбки нап’ються горобчик, ворона і кицька, песик та інші. Цієї води їм вистачить, щоби вгамувати спрагу. Господь, який створив світ і все в ньому, через тебе зробив вкрай важливу для них справу – допоміг їм напитись.

      – Дякую, добра буруля, – відповіла бурулька. – І вже по іншому почала сприймати світ навколо себе.

      Надійшла ніч. Бурулька почала товстішати, бо стала мерзнути.

      – Що ж, моя дитинко, – промовила матуся – бурульку нікому прикрити теплою ковдрою. А ти, золотце, заплющ оченята, зігрівайся і засинай. Я тобі заспіваю колискової…Спи спокійно! Господь і моя любов тебе оберігає!..

      Ведмедик

      – Засинай, моє золотце! – сказала мама Катрусі. – Всі маленькі дітки вже сплять!

      – Матусю! – попросила доня. – А розкажи мені, будь ласка, якусь казку. Мені це подобається, і я швидко засинаю.

      – Та, я тобі наче розповіла всі ті, що знаю!

      – А ти придумай щось цікаве.

      – Тоді, доню, вмощуйся зручніше і слухай!

      Катруся лягла на бочок і почала уважно слухати.

      – У великому лісі були собі ведмідь з ведмедицею та маленьким синочком Мишком. Добрий був ведмедик, лагідний, але надто захоплений: інколи як зацікавиться чимось, то про все забуває і тому потрапляє у різні неприємності. Так було і цього разу. Гуляв ведмедик біля своєї барлоги і раптом відчув, що запахло медом. Що таке мед, він вже знав. Знав також, що мед виробляють дикі бджоли і живуть вони високо у дуплах дерев. Не раз батько приносив мед. Як він його брав у бджіл, Мишку не розповідав, а йому строго наказав, щоби й не думав лізти за медом сам. Коли виросте Мишко, батько обіцяв навчити добувати мед.

      Мишко пам’ятав татову заборону, але ж меду вдома так давно не було! А тут так смачно пахне!

      – Піду хоч подивлюсь, звідки пахне, – подумав Мишко і побіг поміж деревами.

      Раптом пахощі зникли. Мишко зрозумів, шо пробіг повз те місце, де є мед, і повернувся трохи назад. А ось на дереві він побачив дупло, звідки й пахло медом. Дупло було, як показалося Мишкові, не так вже й високо. Ведмедик думав, що ж йому робити: лізти за медом, порушуючи татову заборону, чи повернутися ні з чим до своєї барлоги?

      – А я не признаюся татові, що лазив до бджіл! А якщо я не розкажу, то звідки він та мама дізнаються? – вирішив ведмедик і поліз на дерево. Добравшись до дупла, Мишко засунув туди лапу, аби дістати мед. Але ж він не знав, як це треба робити, тому тільки розізлив бджіл. Мишко зачепив десь у дуплі лапою меду та покуштувати не встиг: цілий рій бджіл вилетів з дупла і давай дзижчати біля вух, кусати за ніс та інші місці, де могли дістати. Ведмедик відбивався від бджіл, як міг, через що не втримався на дереві і гепнувся вниз. Трохи відбігши від дерева, коли бджоли перестали його переслідувати, Мишко сів на пеньок і заплакав від болю і від того, що так і не поїв меду.

      – А чого ж ти, синку, сидиш тут і плачеш? – почувся голос тата-ведмедя.

      – Та ось біг, впав і забився – збрехав Мишко. Він все ще гадав, що тато не взнає про його невдале полювання на мед.

      – Ото ж я йду і бачу маленькі ведмежі сліди від дерева у якому живуть бджоли.

Скачать книгу