LITMIR.BIZ

Скачать книгу

залу сиділа Єва Мозер в оточенні купки приятелів, перед нею стояли пляшки шампанського, а також торт і лежали подарунки, загорнені в кольоровий папір. То був її останній вечір. Завтра вранці вона має виїхати.

      Ліліан першої миті хотіла розвернутися, але потім побачила Ґольманна. Сидів сам біля столика, зайнятого трьома вбраними в чорне латиносів, які чекали на смерть Мануели, і помахав їй.

      – Я проїхався сьогодні на «Джузеппе», – сказав. – Ви бачили мене?

      – Авжеж. А чи крім мене хтось іще вас бачив? Наприклад, Крокодилиця? Або Далай-лама?

      – Ніхто. Авто було припарковане на закруті. А хоч би й бачили! Я щасливий. Я думав уже, що не впораюся.

      – Сьогодні увечері кожен здається щасливим, – відказала Ліліан з гіркотою. – Самі погляньте!

      Ліліан кивнула на столик, за яким сиділа Єва Мозер серед своїх співчутливих і заздрісних приятелів. Жінка нагадувала когось, хто виграв велику суму в лотерею і не може зрозуміти, звідки береться це несподіване співчуття.

      – А ви як? – запитала Ліліан. – Уже зміряли собі температуру?

      Ґольманн розсміявся.

      – У мене на це ще є час. Сьогодні не хочу про це думати.

      – Не думаєте, що маєте гарячку?

      – Мені байдуже. А крім того, я не думаю, що маю.

      «Навіщо я його випитую про такі речі, – подумала Ліліан. – Хіба я йому заздрила так, як усі заздрять Єві Мозер?»

      – Клерфе увечері не прийде? – поцікавилася вона.

      – Ні. Пополудні до нього хтось приїхав. Зрештою, нема потреби так часто приходити. Йому тут нудно.

      – Чому ж він не виїде? – роздратовано запитала Ліліан.

      – Виїде, але за кілька днів. У середу або в четвер.

      – Цього тижня?

      – Так. Я припускаю, що виїде разом зі своїм гостем.

      Ліліан не відповіла, не була певна, чи Ґольманн каже їй це навмисно. А що не була цього певна, то вирішила, що той робить це навмисно, і тому не допитувалася далі.

      – Маєте при собі щось випити? – поцікавилася Ліліан.

      – Ані краплі. Пополудні я подарував решту свого джину Чарльзу Нею.

      – Хіба ви не привезли горілку опівдні?

      – Горілку я дав у свою чергу Долорес Пальмер.

      – З чого б це? Невже вирішили враз стати зразковим пацієнтом?

      – Більш-менш, – відказав Ґольманн трохи змішаний.

      – Опівдні ви були його протилежністю.

      – Саме тому, – сказав Ґольманн. – Хочу знову їздити.

      Ліліан відсунула свою тарілку.

      – І з ким я тоді відриватимуся вечорами?

      – Чоловіків не бракує. І Клерфе врешті також іще є.

      – Так. А потім?

      – Боріс увечері не прийде?

      – Ні, не прийде. Крім того з Борісом не можна відірватися. Я сказала йому, що в мене болить голова.

      – Справді болить?

      – Так. – Ліліан підвелася. – Сьогодні ввечері я ощасливлю Крокодилицю, щоб усі були щасливі. Я піду спати. В обійми Морфея. Добраніч, Ґольманне.

      – Щось сталося, Ліліан?

      – Нічого

Скачать книгу