ТОП просматриваемых книг сайта:
Невідоме Розстріляне Відродження. Антология
Читать онлайн.Название Невідоме Розстріляне Відродження
Год выпуска 2016
isbn 978-966-03-7531-4
Автор произведения Антология
Жанр Биографии и Мемуары
Издательство Фолио
І того ще дня Брунька довідався, що радість чергується з болем і печаллю. Йому щеміла шкіра від псових зубів і цей біль він ув’язував собі з молодечим гавканням. Хто знає, чи підійшов би він до того пса, якби не лескіт у горлі, не бажання похвалитися своїми достатками. Нині ж болить йому ввесь поперек, і вся радість, що годину тому тремтіла в кожній його лапі, кудись поділася. Як на те ще сіра не звертає на нього ніякої уваги. Чи може вона не помітила його болю, чи гнівається на нього за неслухняність. Однаково йому сумно й болісно!
Він поліз у будку й розчарований заснув кріпким сном.
І лиш під вечір до нього прийшла Христя, теслина дочка, й втішила його журбу. Він дуже любив її й охоче підставив її пестливим рукам свою зранену спину. Радість йому повернулася і, безжурний, він знову гавкнув спасівським півником.
Якось ганяючись за гускою, він вийшов з двору. Теслина обора стояла край міста, де протікала річка. Злякана гуска спустилася з крутого берега й кинулася до води шукати порятунку. Крига на річці вже зійшла і лиш береги по нічній наморозі вкрилися на кілька метрів зеленою блискучою плівкою. Брунька не зважив на крутий берег і впав з розгону, покалічивши собі писок. Але в запалі він не звернув на це уваги й побіг слідом за гускою по тонкій кризі. Та раптом крига провалилася, й він упав у воду. Спочатку йому здалося, що він знову попав у зуби чужого пса; потім він занурився ще глибше у воду, і замість повітря дістав у ніздрі холодної крижаної рідини. Інстинктивно орудуючи лапами, він дістався поверхні й, нарешті, прибившись берега, побіг таким погоном, що й незчувся, як опинився біля своїх воріт. Лиш тут він зупинився на хвилину й, прищуливши вуха, крадькома глянув у бік річки. Йому здалося, що звідтіль і досі сваряться мінні чорні руки, що тягли його на дно, і він закаявся на все життя близько підступати до води.
В середині літа, як узялася спека, сіра частіше й частіше стала відлучатися з двору, лишаючи Бруньку самого на цілий день, а інколи й на ніч. Щоправда, вона шукала собі холодок і їжу, бо харчі в теслиному дворі були неабиякі добрі, та правда й те, що її ставлення до Бруньки різко змінилося. Він був уже байдужий їй, а інколи вона вбачала в ньому навіть свого ворога, що зазіхає на її частку страви. Ще вчора тільки вона покусала його за спробу виловити в черепкові шматочок м’яса, що в свій час вона сама б його поклала в Бруньчин рот. Проте, ця холодність з боку матери мало обходила Бруньку. За її допомогою він навчився їсти, ходити, пізнав світа і вбився в силу, і подальші її турботи й втручання в його життя були б йому на заваді. Він хотів бути вільним і незалежним, і сіра добре робила, не надолужуючи більше материною любов’ю.
Він також навчився від неї, як стерегти теслину обору, і, коли не було сірої, добре справлявся з цією службою.