LITMIR.BIZ

      Між тим, можна припустити, що такі дії були не дуже популярними. Причин їхньої непопулярності в народі може бути кілька. По-перше, моральність (а точніше аморальність) самого вчинку. У народній свідомості переважала непохитна віра в те, що душа в дитини з’являється ще в утробі матері, тому аборти прирівнювали до вбивства живої людини. Удвоє тяжчим видавалося таке вбивство, адже дитину вважали безгрішною, чистою істотою, на відміну від дорослого, тому позбавлення її життя порівняно з прямим убивством дорослої людини досить часто сприймали навіть як іще більший злочин.

      Другий чинник, який міг стримувати жінок від абортів, – страх за посмертну долю ненародженої, а тому й нехрещеної дитини. Як вірили в народі, на відміну від хрещених, які перебувають «на престолі в Бога», нехрещені діти «на тому світі» мучаться.

      Також не слід забувати про типову для традиційного українського суспільства усталену думку про те, що жінка, лише реалізувавши себе як мати, здобувала статус соціально повноцінної особи. Саме материнство робило її «справжньою» жінкою, яка мала високий статус у суспільстві. Відхилення від цієї норми вважали аномалією й усіляко засуджували. З огляду на це сільська спільнота намагалася контролювати дії та поведінку жінок і в такій інтимній сфері.

      До речі, потрібно звернути увагу й на те, що українські легенди та перекази фіксують стабільне народне переконання в тому, що жінку, яка «зігнала» плід, неодмінно буде покарано. Так, у народних псальмах, переказах, польових матеріалах є поширеним мотив непрощення матері абортованими дітьми, що дорікають їй за вчинок і мстяться, приміром, як у народному псальмі з Галицького Поділля: