Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців - Ірина Ігнатенко

Скачать книгу

фактично всю відповідальність покладали на дівчину. Вона зазнавала суспільного осуду, зневаги, фізичного покарання. Окрім того, таку дівчину вважали соціально неповноцінною, «нечистою» й небезпечною для оточення, обмежували в пересуванні, спілкуванні тощо. Народжену нею дитину – байстрюка – утискали в правах порівняно із законно народженими дітьми, глузували з неї. Саме така неприваблива перспектива була дієвим фактором впливу, що утримував дівчат від дошлюбних інтимних стосунків. Окрім того, певним моральним гальмом слугувала народна віра в нещастя, катаклізми, усілякі лиха, які приносить іншим покритка та «нечесна» молода; уявлення про ритуалізований «правильний» перехід з одного соціального стану в інший (у поданому випадку через ритуал весілля); упевненість родини та соціуму в законних нащадках, а також релігійність, набожність українських дівчат.

      Важливо підкреслити, що одруження було однією з найголовніших життєвих стратегій як хлопців, так і дівчат, а ворожіння на шлюб та судженого стали невід’ємною складовою народних традицій. Особливо поширеними в Україні були дівочі ворожіння. У такий спосіб дівчата намагалися дізнатися, чи вийдуть вони цього року заміж, який статок, зовнішній вигляд, ім’я матиме майбутній чоловік. На цій традиції необхідно зупинитися докладніше.

      Ворожіння завжди відбувалися 7 грудня – на свято великомучениці Катерини, 13 грудня – на свято святого Андрія Первозванного (або Калити, як його називали в народі), 6 січня – на Святий вечір (переддень Різдва), 13 січня – напередодні свята преподобної Меланії (Меланки). Таким чином дівчата намагалися дізнатися, чи вийдуть вони цього року заміж, який статок, зовнішній вигляд, ім’я матиме майбутній чоловік.

      Прялка – пристрій для отримання нитки з вовни, льону, конопель тощо

      Гребінь – інструмент для чесання льону чи конопель. Одним із головних занять дівчат на вечорницях було прядіння

      Щоб дізнатися, чи вийдуть вони цього року заміж, дівчата робили так: вийшовши надвір, брали похапцем оберемок дров і заносили їх до хати, де рахували, чи парне число полін, чи ні. Якщо парне, то це віщувало швидке заміжжя дівчини, якщо ж ні, то вважали, що цього року вона заміж не піде. Таке ворожіння мало варіацію. Кидали на сніг насіння коноплі (на Поліссі – льону), а потім брали його в жменю та вносили до хати. Коли сніг розтавав, лічили насінини: парна кількість вказувала на те, що цього року дівчині судилося бути в парі, непарна – на те, що доведеться чекати наступного року.

      Також зрізали гілочку вишні. Якщо до Меланки (14 січня) вона зацвітала, то дівчина мала вийти заміж цього року.

      Окрім того, дівчата пекли коржики й клали їх (кожна свій) перед собакою, якого цілий день тримали впроголодь. Чий коржик собака з’їсть першим, та дівчина найшвидше й піде заміж. Якщо пес візьме коржик і десь його занесе, то це віщує, що дівчина, вийшовши заміж, поїде далеко. Поганою прикметою вважали той випадок, коли пес надкушував, але не з’їдав коржика.

      На сіновалі. К. Трутовський

Скачать книгу