Що впало, те пропало - Стівен Кінг

Скачать книгу

це чоловік і дружина?

      Про це Том не думав. Тепер замислився.

      – Можливо.

      – Отже, обидва без роботи. Якби це було не так, хтось один залишився б із дитиною вдома.

      – Можливо, – заперечив Том, – вони думають, що з дитиною на руках у них більше шансів.

      У Тома одразу сяйнула думка.

      – А, тиснутимуть на жалість! Непогана ідея! – Простягнув пляшку. – Хочеш?

      Він зробив невеликий ковток, подумавши: «Якщо не вип’ю я, вип’є Тодд».

      Дрімоту, яку нагнало на Тома віскі, розігнав гучний крик:

      – Відкрито життя на інших планетах!

      Жарт був зустрінутий сміхом й оплесками.

      Він визирнув і побачив, що вже розвиднілося. Сонячне світло було сірим, ледь розвіювало туман, і все одно це було світло.

      За дверима зали якийсь суб’єкт у спецівці (має роботу, щасливчик) котив відро зі шваброю.

      – Хто це? – запитав Тодд, ледь ворушачи язиком.

      – Ніхто, – відповів Том. – Звичайний прибиральник.

      Тодд подивився в бік Марлборо-стрит.

      – Господи, вони все їдуть і їдуть.

      – Так, – протягнув Том, думаючи: «А якби я послухався Лінди, ми б зараз були у хвості черги, десь на півдорозі до Клівленда». Це була гарна думка. Невелике виправдання для себе – завжди добра річ, і все одно він пошкодував, що не відмовився від віскі Тодда. У роті – стійкий присмак котячого лайна. Звісно, він ніколи його не куштував, але все ж таки…

      Хтось за дві-три зборки зиґзаґа від них, недалеко від спального мішка, запитав:

      – Чи це не «бенц»? Скидається на те, ніби «бенц».

      Том побачив на початку під’їзної дороги з боку Марлборо довгастий силует із палаючими жовтими протитуманними фарами. Машина не рухалася, просто стояла нерухомо.

      – Що він собі думає? – запитав Тодд.

      У водія наступної машини скоріш за все виникла така сама думка, бо він посигналив – видав довгий, злий гудок, від якого люди сіпаються, фиркають й озираються. Хвилину машина з палаючими жовтими фарами стояла на місці. А потім рвонула вперед. Не ліворуч, у бік парковки, забитої вщент, а просто на людей, затиснутих у лабіринті стовпчиків і стрічок.

      – Гей! – закричав хтось.

      Натовп кинувся назад, немов хвиля пробігла. Тома штовхнуло на Тодда, який плюхнувся на дупу. Том захитався, намагаючись зберегти рівновагу, і це йому майже вдалося, але тут чоловік, що стояв попереду – який кричав, ні, волав, – в’їхав своїм задом у промежину Тома, а ліктем у груди. Том полетів на свого приятеля, почув, як десь між ними розбилася пляшка «Беллз», і вловив різкий запах залишків віскі, що хлюпнули на дорогу.

      «Чудово, тепер від мене буде тхнути, як у барі в суботу ввечері».

      Він насилу підвівся на ноги, саме вчасно, і побачив, як машина – так, це був «Мерседес», великий седан, сірий, як цей ранок, – врізається в натовп й окреслює коло, розкидаючи по дорозі тіла. Із радіаторної решітки стікала кров. На капоті відчайдушно борсалася жінка з розкинутими руками й боса. Вона вдарила долонею по склу, хотіла вхопитися за двірник, але схибила й злетіла вбік. Жовті смужки

Скачать книгу