Вступ до психоаналізу - Зиґмунд Фройд

Скачать книгу

мовну похибку, схильні вважати, що ця помилка сповнена сенсу. Голова не сподівався добра від засідання і був би радий одразу ж і закрити його. Знайти тут сенс, тобто розкрити значення мовної похибки, для нас зовсім не важко. Або коли одна дама, ніби захоплюючись, каже товаришці: «Ох, який у вас чарівний новий капелюшок, – ви самі його так гарно одоробили?» замість «оздобили», то ніяка наука в світі не завадить нам витлумачити цю похибку як вислів: «Не капелюшок, а справжнє одоробло». Або коли інша дама, відома як натура енергійна, розповідає: «Мій чоловік запитав у лікаря, якої дієти йому дотримуватись, але лікар відповів, що йому дієта непотрібна, він може їсти і пити все, що я хочу», то ця мовна похибка незаперечно свідчить про наявність у жінки досить послідовної програми.

      Шановні добродійки і добродії, якщо виявиться, що словесні та й будь-які інші похибки мають сенс не тільки в окремих нечисленних випадках, а в своїй переважній більшості, то цей сенс, про який ми ще досі не говорили, неминуче стане для нас найцікавішим об’єктом, з цілковитим правом затьмаривши всі інші позиції, що з них ми оцінювали хибні дії. Ми б змогли тоді полишити всі фізіологічні або психофізіологічні обґрунтування і взялися б до суто психологічних досліджень сенсу, тобто значення і наміру хибних дій. Звичайно, нам не обійтися без залучення ширшого матеріалу спостережень, які б допомогли підтвердити наші сподівання.

      Перше ніж здійснювати цей намір, я хочу вас запросити піти зі мною ще й по іншому сліду. Часто трапляється так, що письменник використовує словесні похибки або інші різновиди хибних дій як засоби поетичного вислову. Сам по собі цей факт уже має показувати нам, що похибку, приміром мовну, письменник аж ніяк не вважає за безглузду, бо зумисне її відтворює. Таж не можна стверджувати, ніби письменник випадково помилився на письмі, а потім лишив ту письмову похибку на вустах свого героя як словесну похибку. З допомогою мовної похибки письменник прагне на щось натякнути, і ми можемо дослідити, на що саме, може, він просто натякає, що особа, про яку йдеться, розвіяна чи втомлена або ж у неї от-от станеться напад мігрені. Звісно, не слід переоцінювати думку, ніби письменник свідомо використовує мовні похибки. Адже вони й справді можуть бути безглуздими, простою психічною випадковістю, або ж матимуть сенс тільки в рідкісних випадках, і письменник зберігає право, доопрацьовуючи твір, виповнити їх змістом, щоб ужити для своєї художньої мети. Тож не треба дивуватися, що про мовні похибки ми більше дізнаємося від письменників, ніж від філологів і психіатрів.

      Такий приклад мовної похибки є і в Шиллеровім «Валенштайні» («Піколоміні», І дія, 5-а картина). В попередній сцені Макс Піколоміні якнайпалкіше боронить партію герцога і натхненно розводиться про благословення миру, які йому відкрилися під час подорожі, коли він супроводив до табору Валенштайнову доньку. Максів батько й двірський посланець Квестенберґ просто приголомшені його словами. Після цього п’ята сцена розгортається

Скачать книгу