LITMIR.BIZ

Скачать книгу

назви, тут уперше постає перед нами принцип, що згодом виявить усю свою величезну вагу у спричиненні невротичних симптомів: відкидання спогадів, небажання пригадувати те, що пов’язане з прикрими почуттями і здатне, поновившись у пам’яті, знову відродити страждання. Цей намір уникнути страждань, пов’язаних зі спогадами або іншими психічними актами, цю психічну втечу від прикрощів можна вважати за першопричину не тільки при забуванні назв, а й при багатьох інших хибних діях – помилковій діяльності, оманах тощо.

      Проте забуванню назв нібито сприяє чимало психофізіологічних чинників, і воно трапляється навіть у тих випадках, коли не можна виявити втручання прикрих мотивів. Коли хто схильний забувати власні назви, через аналітичне дослідження можна з’ясувати, що імена випадають у нього з пам’яті не тільки тому, що нелюбі або ж нагадують про щось прикре, а й тому, що певне ім’я належить у нього до іншого асоціативного кола й тісніше пов’язане з ним. Ім’я міцно зачеплене в тому колі й не піддається іншим асоціаціям, активним цієї миті. Згадавши про методи мнемотехніки, ви з подивом побачите, що імена забувають унаслідок тих самих асоціативних зв’язків, до яких зумисне вдаються в мнемотехніці, щоб застерегтися від забування. За найочевидніші приклади тут правлять власні імена людей, бо ж природно, що для різних осіб вони мають неоднакову психічну валентність. Візьмімо, наприклад, таке ім’я, як Теодор. Для декого з вас воно нічого не означає, для інших – це ім’я батька, брата, приятеля або ж і власне. Аналітичний досвід покаже вам, що цій першій групі не загрожує небезпека забути, що якийсь чужий чоловік має таке ім’я, тоді як другій групі всякчас властива схильність відмовляти чужим людям у цьому імені, що, як їм видається, існує лише для їхніх інтимних взаємин. А тепер припустіть, що таке асоціативне гальмування може збігтися з дією принципу страждання і, на додачу, ще й з непрямим механізмом, – тільки тоді можна як слід уявити собі всю складність причин, які призводять до тимчасового забування власних назв. Але проведений аналіз до останку викриє все те складне розмаїття.

      Забування вражень і переживань іще виразніше й безперечніше, ніж забування власних назв, свідчить про тенденцію усувати зі спогадів усе прикре. Звичайно, до царини хибних дій воно належить не цілковито, а тільки тією мірою, якою ми, спираючись на свій життєвий досвід, вважаємо його за дивне і необґрунтоване, приміром коли забувають надто свіжі чи надто важливі враження або ж такі, зникнення яких утворює прогалину в загалом добре пригадуваній послідовності подій. Чому і як нам узагалі властива здатність забувати, й зокрема ті переживання, котрі, безперечно, полишили щонайглибше враження, – як-от події перших дитячих літ, – це вже зовсім інше питання, в якому певну роль відіграє захист від прикрих почуттів, хоча далеко не все можна пояснити ним. Те, що прикрі враження забуваються дуже швидко, – незаперечний факт. На це звертав увагу не один психолог, а великий Дарвін

Скачать книгу