LITMIR.BIZ

Скачать книгу

інших різновидів хибних дій, я зможу подати вам набагато більше прикладів таких непрямих доказів.

      Якщо хто забуває чиєсь, перед тим добре йому відоме власне ім’я або, попри всі намагання, насилу пригадує його, неважко припустити, що він зачаїв якісь недобрі почуття до власника того імені й не хоче про нього думати; додайте до цього ще й згодом з’ясовану психічну ситуацію, в якій сталася така похибка:

      «Добродій Y безнадійно закохався в одну даму, яка невдовзі вийшла заміж за добродія X. Хоча добродій Y певний час уже був знайомий із добродієм X і навіть мав із ним ділові стосунки, він завжди забуває його ім’я, тож не раз, коли виникала потреба написати листа, був змушений дізнаватися те ім’я від чужих людей».[7]

      Добродій Y вочевидь нічого не хоче знати про свого щасливого суперника. «Не думати – оце йому судилось».

      Або: одна дама розпитує лікаря про спільну знайому, але називає при цьому її дівоче прізвище. Прізвище, яке та знайома взяла після шлюбу, дама забула. Натомість сповіщає, що була дуже невдоволена тим шлюбом і терпіти не могла чоловіка своєї приятельки.[8]

      Про забування імен ми ще чимало говоритимемо у зв’язку з іншими питаннями, а тепер нас цікавить головно психічна ситуація, в якій відбувається забування.

      Забування намірів можна загалом приписати протилежним почуванням, які не дають виконати намір. Такої думки дотримуються не тільки психоаналітики, а й люди взагалі, визнаючи в своєму повсякденному житті все те, що відкидають у теорії. Підопічний аж ніяк не виправдає свого покровителя, коли той вибачиться, що забув виконати його прохання. Підопічний одразу подумає: «Його це нітрохи не обходить; він тільки пообіцяв, але навіть не думав виконувати». Отже, в окремих випадках забування і в житті вважають гідним осуду, різниця між популярним і психоаналітичним розумінням цієї похибки, здається, зникає. Уявіть собі господиню, що зустрічає гостей отакими словами: «Як, ви прийшли сьогодні? А я геть забула, що запросила вас на цей день». Або молодика, якому треба пояснити коханій, що він забув прийти на заздалегідь призначене побачення. В цьому він, звичайно, не признається, а радше вигадає найнеймовірніші перешкоди, які не дали йому тоді прийти й не дозволили сповістити її опісля. Всі ми знаємо – і визнаємо слушність такого трактування, – що на військовій службі, коли хто щось забув зробити, не зарадять і не врятують від кари ніякі вибачення. Отже, в таких ситуаціях усі враз погодяться, що окремі хибні дії мають сенс, і вкажуть, який саме. Чому ж люди не досить послідовні, щоб поширити цей погляд на інші похибки і цілком та відверто визнати його? Звичайно, є відповідь і на це запитання.

      Якщо сенс забування намірів такий безперечний навіть для невтаємничених, ми ще менше здивуємося, дізнавшись, що письменники використовують ці похибки, розуміючи їх так само. Той із вас, хто бачив або читав «Цезаря і Клеопатру» Б. Шоу, пригадує, що в останній сцені, коли Цезар від’їжджає, йому не дає спокою

Скачать книгу