LITMIR.BIZ

Скачать книгу

А досить було бранцям уповільнити хід, як вже над головами свистіли нагаї. Ногайці поспішали, часто озиралися навсібіч, з кожного узвишшя оглядали видноколи, остерігаючись, певно, зустрічі із сторожовим загоном козаків. Допікала спрага, тріскались пересохлі губи, язиком було трудно повертати в роті. День видався спекотним, задушливим – ні хмаринки, ні вітру. А ось Омелько, як наче йому й не дозоляла спека, ні-ні та й намугикував щось собі під ніс. І чим більше вибивався з сил, тим частіше щось наспівував і це йому, певно, додавало нових сил.

      – Співай, хлопче, – підбадьорював Тараса. – Мене завжди в поході виручали пісні. Як не тяжко-гірко, а заспіваю і ніби тіло дужішим стає і ноги ще слухаються…

      Ординці з подивом прислухалися до його пісень і схвально кивали головами: співай, мовляв, козаче, швидше до аулу дістанемось. А донець знай собі виводить:

      Ох і не стелися,

      Хрещатий барвінку,

      Та й по крутій горі…

      Гей, не втішайтесь,

      Злії воріженьки,

      Та пригодоньці моїй…

      Тарас зненацька й собі стиха підхопив:

      Бо моя пригода —

      Козацькая врода,

      Так, як ранняя роса:

      Що вітер повіє,

      Сонечко пригріє,

      Роса на землю впаде —

      Так моя неслава,

      Людська поговірка,

      Усе марно пропаде!

      Та ще гірше спраги й неслави була думка про кохану… Що її чекає в неволі? Картав себе – нащо було так далеко забиратися на південь? Боялися погоні осавула, от і потрапили з вогню та в полум'я. Ногайці постійно нишпорять південним прикордонням запорозького краю, полюючи на людей, коней, нападаючи на зимівники й хутори, захоплюючи все, що можна захопити – з того й живуть. Самі ж бідолахи такі, що злиденніших за них ще треба пошукати, а бач, на чужому горі наживаються. А найбільше полюють за людьми, продають їх потім у Криму чи й везуть полон у Стамбул на невільницькі базари. Дівчат у першу чергу. Та ще вродливих… Тож власна доля його не дуже хвилювала – що буде, те й буде, а ось що чекає Оксану? При згадці про дівчину в хлопця стискувалося серце й пекло огнем. Терзав себе, що зірвав дівчину, підмовив її до втечі, ось тепер і маєш. Сам пропав і дівчину занапастив… Тепер і виходить, як у пісні:

      Ой жаль, жаль,

      Мені буде.

      Візьмуть її люди —

      Моя не буде.

      Ой жаль, жаль…

      А вже мою дівчиноньку

      Орли водуть.

      А вже мою дівчиноньку

      До шлюбу ведуть.

      Один веде за рученьку,

      Другий – за рукав,

      Третій стоїть, гірко плаче:

      Любив та й не взяв!..

      Джура осавула Пишногубого, рудий Петро примчав з козаками на пристань трохи завчасно: дід Видра ще веслував на плесі. Джура спішився (козаки залишалися в сідлах), сів на перекинутий на березі човен, що його збиралися смолити та й лузав собі насіння, пучками кидаючи його до рота вправно шеретував, у куточку уст росла вервечка лушпайок, доки не падала од своєї ваги,

Скачать книгу