LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Схоже, що так.

      – Ми привезли полоненого гунна, князю, – отроки взяли в полі, коли рятували улицького князя з сім'єю… Може, розв'язати йому язика? Він знає багато…

      Князь Божедар тільки тепер повільно скосив очі на гунна і довго мовчки дивився на нього. Києві, котрий тим часом уважно розглядав князя, здалося, що у старого пробудилася при цьому якась зацікавленість, ніби спалахнула в пам'яті іскра давно відшумілого життя.

      – Запитай, Чорний Вепре, як звати його і гуннського кагана, – повернувся до молодшого сина князь.

      Чорний Вепр швидко й голосно заговорив по-гуннськи. Почувши рідну мову, гунн спочатку витріщився на молодого княжича, а потім щось коротко відповів.

      – Що він каже? – спитав нетерпляче князь.

      – Він каже, що його звати Креком, а каганом у них справді син Аттіли Ернак…

      – Ернак? Я його пам'ятаю… Які ж його наміри?

      Гунн наїжачився, втягнув голову в плечі і, похмуро бликаючи спідлоба, кинув крізь зуби кілька слів.

      – Крек відмовляється відповідати на такі запитання. Каже: простому воїнові невідомі наміри кагана, – знову переклав Чорний Вепр.

      – Скільки ж у Ернака воїв?

      – Це знає один каган, – була коротка відповідь.

      – Куди піде каган після битви з уличами?

      – А це відомо одному Тенгріханові! – з викликом відповів Крек і криво усміхнувся кутиками уст.

      Князь Божедар розгнівався.

      – Низький рабе! Песе! Ось коли тобі засунуть за пазуху тліючу головешку, ти заговориш інакше і все розповіси! Подумай над цим, негіднику!.. Даю тобі на роздуми одну ніч! – і наказав синові: – Віддай його челяді – хай посадять у яму.

      Чорний Вепр повів полоненого.

      У світлиці запанувала тиша. Старий хворий князь, опустивши голову на груди, мовчки сидів у задумі. Його висхлі, безживні руки нерухомо лежали на гострих колінах, що випирали з-під корзна, ніс загострився, очі позападали, як у мерця, і тільки важке, хрипке дихання свідчило, що в цьому немічному тілі ще тліє життя.

      Коли повернувся Чорний Вепр, князь обвів потухлим поглядом присутніх, запитав:

      – Що будемо робити?

      – Зібрати весь полянський полк[14], князю, а в поле вислати сторожу з молодшої дружини, щоб стерегла гуннів, – твердо сказав Тур.

      Чорний Вепр зневажливо хмикнув.

      – Гм, ти так говориш, старійшино, ніби ворог уже стоїть на березі Росі.

      Тур спокійно, з гідністю відповів:

      – Я не знаю, княжичу, де він нині стоїть, і сторожа має нам сказати про це. Та коли гунни з'являться на Росі, а ми завчасно не зберемо рать, біда нам буде! – і, подумавши, додав: – Не завадило б нам послати слів до тиверців, до бужан, волинян, деревлян та сіверян. Об'єднати б наші сили – тоді й гунни були б не страшні!

      – Ніби це так легко і просто зробити! – Чорний Вепр з викликом подивився на гостей.

      Тур вражено здвигнув плечима і замовк. Сини насупилися.

      Тут у розмову втрутився княжич Радогаст:

      – Мені

Скачать книгу