LITMIR.BIZ

Скачать книгу

погляд на дівчинку, що ніяково здвигнула плечима.

      А тоді прочитав назву – зосереджено і вголос:

      – «Посібник гробаря».

      То ось як вона називається, подумала Лізель.

      Тепер поміж них простелилася латка мовчання. Чоловік, дівчинка і книжка. Він підняв її і заговорив м’яко, як вата.

РОЗМОВА О ДРУГІЙ ГОДИНІ НОЧІ

      – Це твоє?

      – Так, тату.

      – Хочеш її почитати?

      Знову «так, тату». Втомлена усмішка. Металеві очі, що плавляться.

      – Що ж, тоді будемо читати.

      Чотири роки по тому, коли Лізель писа`тиме в підвалі, у неї з’являться дві думки про травму з обмоченим ліжком. По-перше, вона зрозуміє, як неймовірно їй пощастило, що саме тато знайшов тоді книжку. (На щастя, коли простирадла прали раніше, Роза примушувала її знімати і застеляти їх самостійно. «Рухайся, Saumensch! Думаєш цілий день вовтузитись?») По-друге, вона дуже пишалася вкладом Ганса Губерманна в її освіту. Хто б міг подумати, – писала вона, – що читати я навчуся далеко не в школі. Мене навчив тато. Люди не вважають його дуже розумним, і він справді читає не надто швидко, але незабаром я дізналася, що слова і їх написання якось урятували йому життя. Чи, принаймні, слова і той чоловік, що навчив його грати на акордеоні…

      – Все по порядку, – сказав тієї ночі Ганс Губерманн. Він виправ простирадла і розвісив їх сушитися. – Ось так, – повернувшись, повідомив він. – А тепер можна розпочати наш опівнічний урок.

      У жовтому світлі роїлися пилинки.

      Лізель сиділа на чистих і прохолодних простирадлах, присоромлена і щаслива. Згадка про обмочене ліжко досі їй дошкуляла, але зараз вона читатиме. Вона читатиме книжку.

      В ній наростала тривога.

      Яскраво спалахнули картинки обдарованої десятилітньої дівчинки, яка вміє читати.

      От тільки б це було так просто.

      – Чесно кажучи, – щиро зізнався тато, – я й сам не дуже вмілий читач.

      Нехай він і читав повільно – це не мало жодного значення. Зрештою, швидкість читання Ганса була нижче середнього. Може, буде менше дивуватися, що дівчинка поки небагато вміє.

      Втім, спочатку Ганс почувався ніяково, тримаючи в руках книжку, гортаючи сторінки.

      Він підійшов і сів на ліжко поряд із дівчинкою, відкинувся назад і звісив зігнуті ноги. Тоді знову оглянув книжку і поклав її на простирадло.

      – Чому така хороша дівчинка, як ти, хоче читати таку книжку?

      Лізель знову знизала плечима. Якби учень гробаря читав повне зібрання творів Гете чи ще когось із геніїв літератури, то зараз перед ними лежала б зовсім інша книжка. Вона спробувала пояснити.

      – Я… коли… вона лежала на снігу, і… – ледь чутні слова злетіли з ліжка й осипалися на підлогу, наче пилинки.

      Але тато знав, що сказати. Він завжди знав, що треба говорити.

      Він погладив її заспане волосся і промовив:

      – Що ж, Лізель, тоді пообіцяй мені дещо. Якщо я незабаром помру, простеж, щоб мене поховали так, як пише книжка.

      Вона кивнула – дуже щиро.

      – Дивися,

Скачать книгу