У запалі боротьби - Адріан Кащенко

Скачать книгу

прямо що й оком їх не скинеш.

      Ганжа весело засміявся:

      — Буде біля чого нашій голоті походити. Йди, ковалю, сідай до козацького гурту та вечеряй, а після вечері виряжу я тебе з твоєю звісткою до гетьмана... А тепер, Іване, — обернувся він до Чорноти, — час уже й по чарці та зубам роботу дати.

      Вся полявина була вкрита тепер таганами з вечерею і купами козаків, що сиділи навкруг багаття й вечеряли. По повітрю разом з парою слався запашний дух кулішу й галушок.

      Полковники сіли недалеко од чималого гурту козаків, прямо на траві, і джури принесли їм туди ваганці з галушками, а другі — з ковбасами та салом. Раптом з’явилася й сулійка з горілкою, і Ганжа з Чорнотою, весело розмовляючи, почали вечеряти.

      Розмова полковників скоро увірвалася, бо від сусіднього козацького кола почулася гра бандури, а далі й густий, журливий голос кобзаря, що співав стародавню думу:

      Ой три літа, три неділі,

      Як козака в лісі вбили,

      Під явором зелененьким

      Лежить козак молоденький, —

      На нім тіло почорніло,

      А од вітру струпішіло.

      Над ним коник зажурився,

      По коліна в землю вбився.

      «Не стій, коню, наді мною,

      Вже я бачу щирість твою!

      Біжи, коню, дорогою,

      Чорним лісом, стеженькою!

      Вийде к тобі моя мати,

      Буде за мене питати:

      — А де коню, син мій дівся,

      Чи в Дунаї не втопився?

      — Ой знай, коню, що казати,

      Скажи, коню, не втопився,

      Але, мати, оженився:

      Ой взяв собі паняночку,

      Серед поля земляночку,

      А на личку рум’яная

      На ній сукня зеленая».

      — Така, така козацька доля... — сказав засмучений Ганжа, коли пісня увірвалася. — Гарна ця пісня й сумна така, що за серце бере. Так колись і моя старенька матуся питатимуть коня мого про мене.

      — Гаразд же, що про мене й спитати нема кому, — обізвався Чорнота. — Один я на світі, як Хведір Безрідний.

      — Ану лиш, кобзарю, про Хведора! — гукнув Ганжа. Бажання Ганжі не подобалося козакам.

      — Та годі, пане полковнику, сумних співати! — почулося з їхнього боку. — Тепер уже не ті часи! Минулося наше безголов’я... Минулася неволя лядська-агарянська! Тепер годиться жвавіших та веселіших пісень співати!

      — Справді, про Хведора Безрідного вже обридло слухати! — додавали інші. — Заспівайте, дядьку, якусь з нових дум!

      — Та підождіть, — обізвалися треті. — Дайте божому чоловікові попоїсти.

      Кобзарю піднесли чарку. Коли він підвів голову, щоб подякувати, спідлоба у нього визирнули замість очей дві страшні криваво-чорні рани. Очі йому були випечені татарами за те, що тікав з неволі. Це у ті часи була така звичайна річ, що ніхто про те кобзарів і не розпитував, хіба що вони самі співали про свою недолю.

      Випивши та заївши, кобзар почав направляти бандуру.

      — Як хочете новіших, так заспіваю такої, якої мене Господь навчить.

Скачать книгу