Причепа - Іван Нечуй-Левицький

Скачать книгу

марево, а чудові пахощі лоскотали в носі, в горлі, по язиці.

      О. Мойсея потягло до чарки ніби двома міцними руками. «Веліє іскушеніє!» — промовив він.

      — І що зашкодить одна чарка? — вмовляв далі о. Хведор. — Чарка — то ніби одна крапля; вона тобі навіть горла всього не обмоче…

      — Може, й справді так! — промовив о. Мойсей, радий, що натрапив на сяку-таку причину.

      Що божого дня о. Мойсей зарікався пити й курити, але що божого дня було знайде якусь причину, щоб розрішити, буцімбито в останній раз. А потім знов давав собі зарік, і знов знаходився той капосний останній раз. І тепер — очі в його повеселішали; він узяв чарку, підняв її до світла, подививсь на неї любо, як мати на свою дитину, і тихенько почав цідити в рот, помалу задираючи голову. Довго держав він чарку коло рота, висмоктував останню крапельку і, одірвавши чарку, почав утягувати в рот сині свої губи, ніби смоктав їх.

      — Яке ж то добро, оця горілка! — промовив стиха о. Мойсей. — І той розумний був, хто її вигадав.

      Він схопився з місця і хотів налити другу чарку. О. Хведор миттю підняв графин вгору.

      — А зась тобі! вибачай на цей раз! Просив я тебе, а тепер попроси ти мене. Ха, ха, ха!

      О. Мойсей силою взяв пляшку і миттю випив другу чарку. Перегодя о. Хведор закурив сигарку. Перший свіжий димок дуже приємно залоскотав у носі в гостя.

      — Не кури, будь ласка — просив о. Мойсей. — Хіба ж ти не знаєш, що доктор заборонив мені й курити. Не дратуй-бо мене.

      — Одчепись ти з своїм доктором! що не доктор, то нахаба! Як його слухати, то й з голоду вмерти треба.

      — Скільки раз я зарікався не курити! — каже о. Мойсей. — Одже ж не покину! Поки не чую диму, то й байдуже. А як курить хто мені під носом, то, здається, оддав би все на світі, щоб тільки покуштувати отого поганого зілля.

      — Коли хочеш кидати, то не одразу: один день покури тричі, другого дня — двічі. От почни так од цього вечора! — На, посмокчи!

      — Може, ти й правду кажеш, — промовив о. Мойсей вже якось веселіше. — Давай, покурю та й закаюсь!

      Закадили панотці і поодкидали голови в кутки канапи. І полилась їх розмова — щира, непотайна; без жадних свідків, чужих і своїх рідних, в тихій теплій світлиці, в тиші спокою темної осінньої ночі, за чаркою доброї горілки або наливки, — не раз було панотці пробалакають цілу ніч до світа. Вже матушка, виспавшись, було вигляне з дверей, гримне на їх та й знов засне, а панотці на те не вважають! Нічна пізня доба, чарка горілки — розгортують душу, розв’язують мову, додають красномовності навіть не красномовній розмові мовчуна о. Мойсея.

      Батюшки мовчали, втягуючи в себе дим, і буцім збирали розкидані думи, вибираючи ту, з которої треба б почати розмову.

      — Як же, о. Мойсей, твоя сім’я?

      — Моя сім’я? Не благословив бог мене сім’єю! Не ростуть чогось мої діти. Чи мене за що бог карає, чи я сам нездоровий, чи моя жінка така! От і ці двойко, позоставались живі… чогось вже мизерніють, кривляться…

      — Ти шкодуєш, що твої діти вмирають. А мої вже й геть-то живучі. Такого їх, такого їх багато, що, далебі, не знаю, що й діяти! Семеро одніс

Скачать книгу