ТОП просматриваемых книг сайта:
Микола Джеря. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн.Название Микола Джеря
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Іван Нечуй-Левицький
Жанр Зарубежная классика
Издательство Public Domain
— Господи! скiльки я переносила дяковi курей, скiльки однесла полотна, яєць, грошей! А все-таки мiй Микола вивчився читать, дякувати господовi милосердному. Як заспiває мiй Микола в церквi, то я й сама не своя. Б’ю поклони та молюся та хрещусь… А це недавно я вже казала своєму старому, чи не час би оженить сина. Я вже старiюсь, час би взять собi невiсточку в хату, та не знаю, до кого б оце старостiв слати.
Молодицi перебрали язиком усiх дiвчат на селi, пересудили й багатих, i бiдних, та й спинились на однiй; то була Варка, дочка одного вербiвського багатиря, молода й моторна дiвчина.
Джериха не вважала, що Варка була багатирка, а її син був убогий. Вона знала, що всi дiвчата водили очима слiдком за Миколою, а як вiн йшов вулицею, то вибiгали дивитись на його, аж перелази трiщали.
Сонце било промiнням з-за причiлка. Половина двора була вкрита ясним червоним свiтом, половина лежала в тiнi. Микола вийшов з вишника i попрямував до хати.
— За вовка промовка, а вовк i в хату! — промовила мати, вгледiвши сина. — А ми, сину, оце розмовляли за тебе, бодай не вадило, коли не чув.
— Про що ж ви розмовляли, мамо? — спитав син.
— А про те, що тебе час оженить! — сказала мати. I молодицi знов почали вихвалювать Варку на всi боки.
— Хвалiть, та глядiть, щоб часом не перехвалили на один бiк, — промовив Микола й почув, що в його душi лунає пiсня незнайомої дiвчини, а перед очима мрiє кругле молоде лице з чорними бровами.
В той час на вулицi мiж вербами затупотiв кiнь. З-за верби висунулась кiнська голова, а за нею зачорнiла висока шапка, зачервонiло повне лице з довгими чорними кудлатими вусами. Над ворiтьми блиснули вирячкуватi неласкавi сiрi очi. То був осавула. Вiн їздив по кутку й загадував на панщину.
— Завтра чоловiки з косами на лан косити овес, а молодицi з серпами панське жито жать! — закричав осавула над самою головою в Джерi, не знявши шапки й не поздоровкавшись з людьми.
Кiнь з осавулою посунувся далi проз ворота i сховався за вербами. Всi в дворi замовкли. Нiхто до осавули не привiтався, не кивнув навiть головою. Микола тихо промовив:
— А бодай тобi зацiпило! Кричить мов скажений, наче нам позакладало вуха!
Осавулин голос дав знать, що свято скiнчилось. Молодицi встали з призьби, розпрощались i пiшли з двору. Джериха встала й собi пiшла в хату. Слiдком за нею пiшов i син.
Джериха скинула намiтку й почала її згортувать, а згорнувши намiтку, помогла синовi складать бiлу празникову свиту дрiбними фалдами.
Свiт вечiрнього сонця заглянув в причiлкове вiкно i позолотив бiлу скатерть на столi, бiлу. стiну з понамальовуваними червоними та синiми квiтками в зеленому листi. Тi здоровi квiтки були багато кращi од квiток, що малюють по стiнах дiвчата: їх малював Микола. Скраю на полицi, рядом з горшками, стояла дощечка з невеличким млиновим колесом та ступами. Микола зробив ту цяцьку кiскою. Робота була така гарна, така чиста, колесо було так штучно зроблене, наче його зробив