LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      «Дядина бреше. Вона нічого й не губила, й нічого не забувала. В неї, як я пам’ятаю, і саквояжика нема. В неї на виду, на очах не щире клопотання, не щире жалкування, а якесь роблене… неначе вона на сцені грає роль. Це мої тітки, мої жандарми, слідкують за мною, щоб доміркуваться, куди оце я пішла і де я. Певно, самі не насмілились ловити мене в Павлуся та й потурлили оцю пришелепувату Павлусеву дядину шукать мене тутечки. Ну та й тіточки ж!»

      Дядина й Павлусь вернулись у світлицю з порожніми руками. Само по собі дядина добре знала, що не знайде, бо й нічого не губила. Настуся своїм тонким здогадом та міркуванням одразу втямила цю всю дядинину комедію.

      – Ото бідна моя голівонько! Певно, мій саквояжик десь валявсь на улиці, а його хтось давно знайшов, – бідкалась дядина.

      – Авжеж на вулиці довго не влежить. Вже давно його й слід щез, і признаки не зосталось, – додав Павлусь. – Мусиш купити собі другого достоту такого саквояжика.

      – Такий буде, та не той! – бідкалась дядина та все зорила буцімто по мебілі, але скоса все зиркала на збентежену Настусю.

      «Як зиркає баньками на мене! Ніби я й єсть той саквояжик. Дури вже кого дурнішого, а не мене!» – думала Настуся й ніби їла очима ту капосну наглядачку.