LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      КІТ У ЧОБОТЯХ

      І

      Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.

      А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.

      …А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.

      Гаптований — запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах — трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.

      Гапка — це глухо. Ми її: товариш Жучок.

      І личить.

      …От вона:

      Це тип: «кіт у чоботях»? Знаєте малюнки за дитинства: «кіт у чоботях»? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осени.

      «Кіт у чоботях» — це товариш Жучок. От.

      А тепер я питаю:

      — Відкіля вони вийшли — товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?

      А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, «кіт у чоботях».

      …Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли — це Жовтнева тайна.

      …Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й «кота в чоботях».! Відкіля прийшов, туди й зник.

      …Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.

      «Кіт у чоботях» — це муралі революції.

      І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум.

      Так! Я хочу проспівати степову бур’янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був гімн.

      Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн «коту в чоботях», щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки? Хіба я створю гімн?

      От її одіж:

      — Блюза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колір «хакі», без ґудзиків, колір «хакі» — це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур’янах, біля шахти — де колір «хакі».

      Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі…

      — На ввесь світ!

      Спідничка теж «хакі», а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур’янів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж «хакі». Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках.

      Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором «хакі», тому й сорочка була зелена — тіні з бур’янів упали на сорочку.

      От.

      — Капелюшок… а на нім п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору.

      І нарешті, чоботи.

      Ну, тут ясно:

      Подивіться на малюнок, той, що за дитинства.

      Досить?

      А тепер про її зовнішність, а потім — про неї…

      …Зовнішність.

      Русява? Чорнява?

      Ясно — жучок.

      А втім, це не важно…

      …Очі… ах, ці очі… Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.

      Але треба й про очі.

      Очі — теж жучок.

      Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь — то теж її очі.

      А от ніс (для баришень скандал!)… ніс — головка від цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» — казали й так, поза очі тільки).

      Ну, ще зріст.

      Ясно: «кіт у чоботях».

      А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда

      — то ціла революція.

      Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав’язки, цікавої розв’язки, а від «кота в чоботях» — загальновизнаних подвигів, красивих рухів — іще багато чого.

      Це даремно.

      Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

      За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.

      Товариш Жучок — це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

      А яке — ви самі знаєте.

      І тільки.

      А зав’язки — розв’язки так від мене й не дочекаєтесь.

      Бо зав’язка — Жовтень, а розв’язка — соняшний вік, і до нього йдемо.

      Розв’язка в гітарних поетів… От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал… Умирає…»

      Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші…

      — А чиї?

      — Ви подумайте!

      Так от. Це не роман — це тільки маленька пісня,

Скачать книгу