Руденька - Юля Пилипенко

Скачать книгу

просто все якось дуже дивно: всі мої мрії збуваються… завжди. Я часто уявляю собі якісь речі, думаю про щось… і вони втілюються в життя до найменших подробиць, так що мені стає моторошно… Це якесь вічне дежавю. Я малюю своє життя у своїх думках, уявляю якісь ситуації, цікавих людей, з якими мені б хотілося познайомитися… а потім усе це відбувається в реальному житті… точнісінько… і я іноді не розумію причини: все відбувається, бо я це малювала в своїй голові… чи тому, що я знала наперед, що так буде, і просто бачила своє майбутнє… Це цікаво, але трохи страшно.

      Ми вийшли з ресторану і вирішили ще трохи погуляти під дощем. Він був закоханий у дощ не менше, ніж я. Водій і далі так само безшумно їхав уздовж заплаканого тротуару, яким ми поволі ступали. Кожен з нас думав про щось своє, і раптом він запитав:

      – А що ти думаєш про смерть?

      – Ну… я не думаю про неї взагалі. – Його запитання мене зовсім не здивувало.

      – Взагалі про неї не думаєш?… Але про неї іноді слід думати, хоча б тому, що вона існує. Мусимо дивитися правді в вічі. – Він подивився на мене своїм дивним поглядом.

      – Я знаю одне: вмирати не страшно, просто прикро. Якщо я помру завтра, буде справді дуже прикро… Мені буде шкода батьків… А ще мій пес… він мене дуже любить. Просто шалено. От йому точно мене бракуватиме. Але я сподіваюся, що не помру завтра. Мені б цього дуже не хотілося. Чого я по-справжньому боюся – то це смерті близьких людей. Мене не лякає моя власна смерть, адже я знаю, що це таке. Але я також знаю, що таке смерть найріднішої людини. Оце справді страшно. І якщо я й далі переходитиму дорогу на червоне світло і не ловитиму ґав, тоді мої шанси дожити до завтра невеликі. Ми не в Європі, а в Україні, тож мусимо на це зважати.

      – Юлю, просто прийми це: поки ти зі мною – з тобою нічого не станеться. Це зрозуміло? – твердо сказав мій приятель.

      – Можливо. А коли тебе не буде поруч зі мною, тоді що? Станеться? – Я сміялася.

      – Коли мене не буде поруч з тобою, будуть зовсім інші обставини. І з тобою все одно нічого не трапиться. Ясно, дівчинко моя? Ходімо в машину, бо застудишся. – На відміну від мене, він говорив цілком серйозно.

      – Якщо ти нормально себе почуваєш, давай погуляємо ще десять хвилин, а тоді сядемо в машину… обіцяю. – Мені подобалося дихати особливим повітрям цього міста.

      Ми проходили повз якусь бабусю, яка сиділа, закутавшись у плед, і продавала якусь городину. Щось привернуло його увагу… Він підійшов до старенької, з цікавістю розглядаючи її товар, і запитав:

      – Скажіть, будь ласка, а що це у вас за овоч такий незвичайний?

      – Це пастернак, синочку, – відповіла старенька застудженим голосом.

      – Борис Леонідович? – Він лагідно їй усміхався.

      – Що, синочку? Це дуже корисний овоч…

      – А як вас звати? – поцікавився він.

      – Катерина Іванівна, – відповіла здивована бабуся.

      – Катерино Іванівно, а що ви ще продаєте?

      – Помідори, картоплю… все сама вирощую. Все дуже смачне. Тільки

Скачать книгу