LITMIR.BIZ

Скачать книгу

разом я звернув увагу на молодого чоловіка азіатського типу. Проїжджаючи повз мої ворота на велосипеді, він занадто старанно від мене відвернувся. Потім в одному з прилеглих провулків мою увагу привернув старий зелений «фольксваген» із франкфуртським номером. Зазирнувши всередину, я виявив забуту на задньому сидінні газету «Правда».

      Про всяк випадок я повідомив про свої спостереження поліцію. Там мене уважно вислухали, але сказали, що підозри мої занадто нечіткі та неконкретні, але, якщо в мене з’являться переконливіші докази стеження, вони, ясна річ, вживуть необхідних заходів.

      Поліцейський, із яким я розмовляв, таки записав номер «фольксвагена», а недопалок «Прими» поклав у целофановий пакетик і сховав у сейф.

Викрадення

      Того ж дня зі мною сталася пригода, яку тепер можна назвати кумедною, але тоді вона мені такою не видалася.

      Повернувшись із поліції, я вирішив викинути з голови всі свої підозри і розвіятися.

      Я осідлав велосипед і поїхав прокататися нашим штокдорфським лісом.

      За час свого вигнання я звик до велосипедних прогулянок і полюбив їх. Увесь цей переважно хвойний ліс, який відокремлює наше село від околиці Мюнхена, дуже милий мені і нагадує наші підмосковні ліси, але відрізняється від них тим, що вздовж і впоперек пересічений асфальтовими й гравійними доріжками з вказівними знаками на перехрестях і детальними планами на галявах. Тож заблукати тут можна тільки за дуже великого бажання.

      Я їхав своєю улюбленою доріжкою, що з’єднувала Бухендорф із Нойридом, вона пряма, асфальтована й завжди відлюдна в будні. Я їхав доволі швидко, обдумуючи майбутню подорож і, мабуть, так захопився своїми думками, що не помітив чогось, що чатувало мене на дорозі.

      Я й тепер не знаю, що там було. Скоріш за все, напнута поперек дороги мотузка, на яку я налетів, упав і втратив свідомість. А можливо, мене оглушили якось інакше, нічого напевне сказати не можу. Тільки й пам’ятаю, що я їхав на велосипеді й розмірковував. А потім настав провал у пам’яті, а потім, як кажуть американці, я знайшов себе на диванчику, який трохи підстрибував піді мною.

      Гадаючи, що я у себе вдома, я припустив, що стався землетрус, і хотів був зірватися на рівні. Але тут-таки помітив, що, по-перше, тіло мене не дуже хоче слухатися, а по-друге, я не вдома, а всередині якогось автобуса із запнутими вікнами. Автобус кудись їде, а переді мною сидять троє чоловіків, двоє у звичайних костюмах, а один весь у білому, мабуть, лікар.

      «Батечку! – подумав я. – Що ж це зі мною трапилось, під що я потрапив і куди це мене везуть?»

      Я ворухнувся, щоб якось себе обмацати, перевірити цілісність свого організму.

      Щойно я проявив ознаки життя, як чоловіки, що сиділи переді мною, також заворушились, а лікар щось сказав незнайомою мені мовою. Придивившись до нього, я побачив, що це зовсім не лікар, а скоріш за все, якийсь араб у національному білому балахоні і такій самій білій накидці, що затуляла йому півобличчя. Двоє інших були, напевне,

Скачать книгу