Червоне і чорне - Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Скачать книгу

иражами у перекладах багатьма мовами світу.

      Стендаль – учасник наполеонівських походів і руху італійських карбонаріїв, залюблений у мистецтво та філософію, заглиблений у спостереження бурхливих подій тодішнього міжнародного життя, виступив як видатний письменник, маючи вже понад 40 років. Здобувши за свої ранні твори та «Червоне і чорне» високу оцінку таких авторитетів, як Ґете, Байрон і Пушкін, він тривалий час лишався майже невідомим на своїй батьківщині. Його перший роман «Арманс» (1827) був зустрінутий мовчанкою. «Червоне і чорне» (1830) викликало злісні й глумливі відгуки тодішньої романтичної критики, зокрема Сент-Бева. Загалом питання про спільне й відмінне в естетиці родоначальників французького критичного реалізму мало вивчене буржуазною критикою. Досить вдалу характеристику Стендаля як художника слова, в якого «мистецтво мислити, мистецтво жити і мистецтво писати становить єдиний творчий процес», знаходимо в написаній 1942 р. талановитій книзі героя французького Опору Жана Прево, розстріляного за вироком фашистського суду. На думку Прево, Стендаль був одним з головних учасників переоцінки художніх критеріїв у французькому мистецтві початку XIX ст., але в боротьбі за утвердження реалістичного методу багато в чому дотримувався своєрідних стильових принципів. І саме поетика Стендаля, завдяки властивому їй аналітично-психологічному зображенню світу крізь призму сприйняття дійсності головними героями, новаторському тоді засобові внутрішнього монологу, сміливим порушенням традиційної форми оповідного ритму, переплетінню фабульних компонентів і т. ін., явно наближається до реалістичної романної техніки XX століття.

      Було б неправильно розглядати творчість Стендаля поза історичною епохою й тогочасним літературним середовищем. Його естетика, як і естетика Бальзака, виросла з джерел філософського матеріалізму XVIII ст. Обидва поділяли думку, що література відбиває життя суспільства. Подібним було, зрештою, їхнє творче покликання – поетично відтворити цілу систему життя, хоч кожен підходив до цієї мети по-своєму. До того ж Стендалю належала особлива, незвична для тих часів художня концепція людини.

      У передмові до першого видання «Утрачених ілюзій» (1837), порівнюючи свій труд з працею вченого, Бальзак зауважив, що коли письменник всебічно зображує суспільство в різних аспектах, на всіх етапах його розвитку, він повинен «виходити з принципу, що соціальний лад так пристосовує людей до своїх потреб і так їх калічить, що вони перестають бути схожими на самих себе… завжди діють у дусі часу, відповідно до свого місця в суспільстві».

      Стендаль повністю дотримувався принципів матеріалістичного детермінізму і так само, як Бальзак, викривав згубний вплив фінансової й вельможної верхівки на моральний клімат суспільства. Він не належав до поширеного в реалістичній літературі першої половини XIX ст. типологічного чи, як іще його називали, «фізіологічного» напряму, в основі якого лежить створення чітко окреслених образів-типів, що становили б у своїй основі сукупність ознак, властивих певному суспільному прошаркові, професії, вікові, статі, темпераменту, що до певної міри обмежувало можливості й вагу психологічного аналізу. Безперечною заслугою Стендаля було те, що, піддаючи найприскіпливішому розглядові індивідуальний світ героя як представника певного соціального середовища, він водночас показував людину в її активній суспільній функції. Нове розуміння типовості сприяло тому, що творець образів Жульєна Сореля, Люсьєна Левена, Фабріціо дель Донго, Джіни Сансеверіни та ін. єдиний серед письменників-реалістів свого часу зумів послідовно відтворити характерне для післянаполеонівської пори поширення визвольних ідей у Європі.

      Можна твердити, що Стендалеві герої не тільки здатні поставитися до дійсності критично, а й намагаються боротися з її пороками.

      Серед інших, навіть найвидатніших, письменників свого часу Стендаль помітно вирізнявся глибоким філософським спрямуванням думок, широкою науковою й літературною ерудицією, безмежною допитливістю, власною стрункою концепцією історіографічних, суспільно-політичних та естетичних поглядів. Відомий дослідник Стендаля Б. Реїзов справедливо підкреслював, що ідейний шлях видатного французького романіста не був прямолінійним і до кінця лишався не позбавленим протиріч. Однак у цілому твори, щоденники й листи письменника, навіть численні нотатки, які він робив на берегах книжок і зошитів, свідчили про найпильнішу увагу Стендаля – письменника й мислителя – до сучасної йому дійсності, про те, що він гаряче сприймав кожну нову плідну ідею й так само запально боровся проти того, що здавалося йому помилковим, шкідливим для суспільного розвитку нації. Автор «Червоного і чорного» постійно перебував в опозиції до уряду та панівних класів. Його начебто нігілістична критика оточення була проявом мужнього, суворого гуманізму.

      Витоки естетичної теорії та художньої прози Стендаля, яку передові французькі критики XX ст. називали «торжеством розуму, досягнутим за допомогою цілком нової техніки», слід шукати у багатому життєвому досвіді і світогляді письменника, який зумів підійти до оцінки історичних подій та людей свого часу з прогресивних соціально-політичних та морально-етичних позицій.

      Син заможного нотаріуса з Гренобля Шерубена Бейля, майбутній письменник

Скачать книгу