LITMIR.BIZ

Скачать книгу

корабля на декілька футів. Пес, очевидно, вирішив, що його рятівники не хочуть піднятися на палубу, оскільки він схопиів Діка Сенда за край куртки і знову голосно і жалісно заскавчав.

      Рухи собаки і його скавуління були зрозумілими краще за будь-які слова.

      Шлюпка наблизилася до крамболу[13] лівого борту. Матроси надійно закріпили її і капітан Халл з Діком Сендом плигнули на палубу одночасно із собакою. Не без труднощів, повзком дісталися вони центрального люку, що виднівся між уламками щогли, і спустилися в трюм.

      В напівзатопленому трюмі не було ніяких товарів. Вітрильник йшов виключно під балластом; тепер пісок пересипався на лівий борт і своєю вагою втримував човен на боку. Надії на цінний вантаж не справдилися. Тут не було чого рятувати.

      – Тут нікого немає, – сказав капітан Халл.

      – Нікого, – підтвердив Дік Сенд, заглядаючи в передню частину трюма.

      Але пес на палубі заходився гавкотінням, наполегливо намагаючись привернути увагу людей.

      – Повертаймося, – сказав капітан Халл.

      Вони піднялися на палубу.

      Собака підбіг до них і почав тягнути до юта[14].

      Вони пішли за ним.

      Там, на підлозі кубрика[15], лежало п’ять чоловік – ймовірно, трупи. При яскравому світлі, що проникав через ґрати, капітан Халл побачив, що це були негри.

      Дік Сенд переходив від одного до іншого. Йому здалося, що безталанні ще дихають.

      – На борт «Пілігрима»! Всіх на борт! – наказав капітан Халл.

      Було покликано усіх матросів, що залишилися в шлюпці. Вони допомогли винести потерпілих від кораблетрощі з кубрика.

      Це не було легко, проте через декілька хвилин всіх п’ятьох спустили до шлюпки. Ніхто з них не приходив до тями. Можливо, кілька краплин бальзаму и ковток води зможуть повернути їх до життя.

      «Пілігрим» стояв в дрейфі всього за пів-кабельтова і шлюпка швидко підпливла до нього.

      За допомогою каната, спущеного з грот-щогли, потерпілих один за одним підняли на палубу «Пілігрима». Не забули й собаку.

      – Ох, бідолашні! – скрикнула місіс Уелдон, побачивши п’ять розпростягнутих непорушних тіл.

      – Вони живі, місіс Уелдон! – сказав Дік Сенд. – Вони ще живі! Ми врятуємо їх!

      – Що з ними трапилося? – запитав кузен Бенедикт.

      – Зачекаємо, поки вони прийдуть до тями, і тоді вони самі розкажуть свою історію, – відповів капітан Халл. – Але перш за все необхідно дати їм води, в яку додаймо краплину рому. – І, повернувшись до камбузу, він голосно крикнув: – Негоро!

      Почувши це ім’я, пес весь витягнувся, неначе виконуючи стійку, глухо загарчала, а її шерсть стала дибки.

      Кок не з’являвся і не відповідав.

      – Негоро! – ще голосніше крикнув капітан Халл.

      Негоро вийшов з камбуза.

      Заледве він зробив крок, пес плигнув, намагаючись вчепитися йому в горло.

      Португалець відбив напад кочергою, яку прихопив, виходячи з камбуза. Два матроси схопили собаку.

      –

Скачать книгу