Спаситель - Ю Несбьо Інспектор Харрі Холе

Скачать книгу

До висипаного пакетика «Фундуса» він додав молока та шматочки рибної запіканки. І багет. Все придбав у «Ніязі» – крамничці, що належала сусідам знизу, Алі та його братові. На столі поруч з величезною тарілкою стояла півлітрова склянка з водою.

      Харрі поставив диск. Зробив голосніше. Викинув з голови геть усі думки, зосередившись на музиці та юшці. Звуки та смак. І нічого більше.

      Він до половини спорожнив тарілку й вже слухав третій запис, коли телефон задзеленчав. Нехай. Утім, після восьмого дзвінка він підвівся, вимкнув музику.

      Телефонувала Астрід.

      – Харрі, що поробляєш? – Вона розмовляла тихо, хоча у голосі все одно чулася луна. Мабуть, удома, у ванній замкнулася.

      – Їм. І слухаю музику.

      – Я збираюся вийти з дому. Маю справу неподалік від твого помешкання. Чи маєш якісь плани на решту вечора?

      – Маю.

      – Які саме?

      – Слухатиму музику.

      – Гм. Вочевидь, компанії не потребуєш.

      – Не потребую.

      Тиша. Астрід зітхнула.

      – Повідом, якщо раптом зміниш думку.

      – Астрід.

      – Слухаю.

      – Річ не у тобі, розумієш? Річ у мені.

      – Не треба вибачень, Харрі. Якщо ти собі бува подумав, що це для когось з нас є пекучою потребою. Я гадала, було б чудово…

      – Може, іншим разом.

      – Коли?

      – Іншим разом.

      – Зовсім іншим?

      – Скажімо, саме так.

      – Гаразд. Ти подобаєшся мені, Харрі. Не забувай про це.

      Розмова скінчилася. Харрі постояв, навіть не вслухаючись у несподівану тишу. Надто був збитий з пантелику. Коли Астрід зателефонувала, йому привиділось обличчя. Здивувало його зовсім не це, а те, що це не було обличчя ані Ракелі, ані Астрід. Він упав у крісло, вирішивши поміркувати про це згодом. Адже якщо це свідчило, що час зробив свою справу й Ракель відходить, то це й так гарний симптом. А отже, немає сенсу ускладнювати цей процес.

      Знов увімкнувши стереопрогравач, він викинув усі думки з голови.

      Він сплатив рахунок. Кинув у попільничку зубочистку й глянув на годинник. За три хвилини сьома. Кобура натирала під пахвою. Добув з внутрішньої кишені світлину. Глянув пильніше. Вже час.

      Ніхто з відвідувачів ресторану, враховуючи парочку за столиком по сусідству, не звернув уваги, коли він підвівся й пішов у туалет. Зачинився в одній з кабінок, хвильку почекав, не поступившись спокусі переконатися, чи пістолет заряджено. Цього його навчив Бобо. Реакція уповільниться, якщо призвичаїшся до розкоші перевіряти двічі.

      Хвилина спливла. Він вийшов у гардеробну, одягнув штормівку, зав’язав на шиї червону хустину, нап’яв на самі очі шапку. Відчинивши двері, вийшов на Карл-Юханс-гате.

      Стрімким кроком вийшов на найвище місце. Не тому, що поспішав, а через те, що, як він зауважив, таким темпом тут рухалися всі, й завдяки йому ти не вирізнявся із натовпу. Проминув смітник біля ліхтарного стовпа, куди вирішив викинути зброю на зворотному шляху. Просто посеред залюдненої пішохідної вулиці. Поліція знайде його,

Скачать книгу