Спаситель - Ю Несбьо Інспектор Харрі Холе

Скачать книгу

Справу закрито. Порпатися у квартирі Волера – марнування часу, а поза тим, це суперечить наказові, котрий ви раніше отримали від начальника поліції, а тепер ще й від мене. Гадаю, мені не треба розповідати вам про наслідки непідкорення наказу, зазначу, що японські офіцери розстрілювали солдатів, які пили воду в неналежний час. Не через садизм, а через те, що дисципліна – це оперативне видалення ракової пухлини. Зрозуміло, Холе?

      – Зрозуміло… тобто цілком зрозуміло, босе.

      – Наразі у мене все, Холе. – Хаген сів у крісло, добувши з шухляди якийсь документ, почав уважно читати, ніби Харрі вже покинув кабінет, й, підвівши голову, здивовано зауважив, що чоловік досі стоїть перед ним. – Ще є питання, Холе?

      – Гм, я лише гадав, хіба японці війну не програли?

      Після того як Харрі пішов, Гуннар Хаген ще довго сидів, уп’явшись порожнім поглядом у свої папери.

      Ресторан був наполовину заповнений. Так само, як і напередодні. У дверях його зустрів привабливий блакитноокий молодик-офіціант з білявими кучерями. Він був такий подібний на Джорджі, що чоловік на мить завмер, не зводячи з нього очей. Збагнув, що видав себе, коли на губах офіціанта засяяла широка посмішка. Вішаючи пальто та штормівку на гачок у гардеробній, він відчував на собі погляд офіціанта.

      – Your name?[12] – спитав офіціант.

      Він відповів нерозбірливо.

      Довгим тонким пальцем офіціант пройшов сторінкою нотатника із замовленнями.

      – I got my finger on you now,[13] – промовив офіціант, блакитні очі прошивали його поглядом, поки він не зашарівся.

      З виду ресторан має не надто вишуканий вигляд, але якщо він подумки обрахував правильно, то ціни у меню мають бути помірними. Він замовив пасту й склянку води. Зголоднів. Але серце билося рівно й спокійно. Решта відвідувачів розмовляли, сміялися, усміхалися, наче з ними нічого трапитись не може. Він завжди дивувався, що ніхто нічого не помічає, що навколо нього немає чорного сяйва, що від нього не відгонить ані холодом, ані смородом розкладу.

      Радше, решта нічого не помічають.

      Знадвору дзиґар на ратуші шість разів ударив свої три ноти.

      – Затишний заклад, – мовила Теа роззираючись. Ресторація добре проглядалася, столик стояв біля вікна, що виходило на вулицю. З прихованих динаміків лунала заледве чутна медитаційна музика у стилі нью-ейдж.

      – Я хотів повечеряти у надзвичайному оточенні, – відповів Юн, розгортаючи меню. – Що ти замовиш?

      Погляд Теа несміливо бігав рядками у меню.

      – Найперше замовлю води.

      Теа пила чимало води. Юн знав, що це мало якийсь стосунок до діабету та нирок.

      – Дійсно непростий вибір, – мовила вона. – Все видається смачним.

      – Але ж усе меню не з’їси.

      – Не з’їси.

      Юн ковтнув слину. Фраза вихопилась мимохіть. Він нишком глянув на Теа. Вона явно нічого не зауважила.

      Раптом вона підвела голову:

      – Власне, що ти мав на увазі?

      – Ти про що?

      – Щодо всього меню. Ти прагнув

Скачать книгу

<p>12</p>

 Ваше ім’я? (англ.)

<p>13</p>

 Знайшов вас у переліку (англ.).