ТОП просматриваемых книг сайта:
Вахмістр Штудер. Фрідріх Ґлаузер
Читать онлайн.Название Вахмістр Штудер
Год выпуска 1935
isbn 978-966-03-7020-3, 978-966-03-7021-0
Автор произведения Фрідріх Ґлаузер
Штудер засміявся.
А, так! Давні знайомі!.. То вони, значить, зібралися в сільський оркестрик?
– Сільський оркестрик? – образився Шлюмф. – Ні! Справжній джаз. Еленбергер, наш хазяїн, навіть англійську назву нам придумав: «Te Convict Band»! Тобто «Арештантський оркестр»……
Цей хлопчина, здавалось, радий був розмові про якісь неістотні речі. Та коли Штудер закидав щодо вбивства, він намагавсь ухилитися.
Штудер не наполягав. Хай Шлюмф блудить манівцями, коли його це тішить. Не тиснути! Все з’ясується само собою, треба тільки мати терпіння.
– То ви грали і в навколишніх селах?
– Аякже!
– І заробляли чимало?
– Та незгірше… – Шлюмф завагався й змовк.
– Ну що ж, Шлюмф, я тобі повірю, що ти не вбив Вічі заради його гаманця. Триста франків ти заощадив?
– Так, триста заощадив… – Шлюмф позирнув на вікно й зітхнув – може, тому, що небо було таке синє.
– Отже, ти хотів одружитися з дочкою вбитого? А звуть її Зонья? А батько й мати згодні були?
– Батько – так: старий Вічі казав, що йому байдуже. Він часто навідувався до Еленбергера й там розмовляв зі мною, – вбитий, як ви кажете… Він казав, що я порядний хлопець, хай навіть і сидів у тюрмі: адже йдеться не про суд, а коли я одружуся з Зоньєю, то мені вже буде не до всяких там дурощів. Зонья дівчина порядна… А крім того, хазяїн обіцяв мені місце старшого садівника, бо Котеро вже старий, а я справу знаю…
– Котеро? Це той, що знайшов трупа?
– Так. Він щоранку виходить прогулятись. Хазяїн йому дозволяє робити все, що хоче. Той Котеро родом з Юри, але в ньому вже не лишилось нічого від француза. В середу вранці він прибіг до розсадника й сказав, що в лісі лежить Вічі, застрелений… Хазяїн зразу послав його викликати жандармів…
– А ти що зробив, як почув новину від Котеро?
Ет, відмахнувся Шлюмф, вони всі там перелякалися, що на них упаде підозра, – рецидивісти ж. Але цілий день було спокійно, до розсадника ніхто не приходив. Тільки Котеро ніяк не міг угамуватись, поки хазяїн гримнув на нього, щоб перестав колотитися…
– А в середу ввечері ти розміняв у «Ведмеді» стофран-ковий банкнот?
– Так, у середу ввечері…
Мовчанка. Штудер лишив пачку «Рачі іеппе» коло себе на ліжку. Не питаючись, Шлюмф узяв з пачки ще одну сигарету, а вахмістр простяг йому коробочку сірників і сказав:
– Сховай. I те й те. Та гляди не попадися. Шлюмф усміхнувся вдячно.
– Коли кінчається робота в вашому розсаднику?
– О шостій. У нас десятигодинний робочий день, – відповів Шлюмф і квапливо додав: – Я взагалі на садівництві знаюсь. Наш бригадир у Тесенбергу завжди казав, що я маю до цього кебету. I люблю це діло…
– Мене це не цікавить, – умисне суворо сказав Штудер. – А після роботи ти зразу пішов до села, до своєї квартири? Де ти мешкав?
– У Гофманів, на Станційній вулиці. Ви зразу знайдете ту хату. Пані Гофман – добра жінка… У них кошикарська майстерня.
– Це мене не цікавить. Отже,