ТОП просматриваемых книг сайта:
Жорстоке небо. Максим Кидрук
Читать онлайн.Название Жорстоке небо
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-7843-4,978-966-14-7982-0
Автор произведения Максим Кидрук
Жанр Триллеры
Анатолій Захарович перевернувся на лівий бік. Щойно він уткнувся носом у холодну частину подушки, телефон, наче знущаючись, запілікав знову. Рева, прикривши праве вухо долонею, тихо заричав. Йому здалося, що на цей раз мелодія лунає гучніше, значно гучніше, а хвилина розтягнулася на цілий рік. Пискляві звуки розпеченими спицями встромлялися в мозок. Уставати він не хотів, бо знав: якщо розходиться, заснути буде важче.
Зрештою телефон стих.
І майже відразу задеренчав утретє.
– Бля! – рохнув Анатолій Захарович, підхоплюючись з постелі. – Я її приб’ю!
Звичайно, прибивати він нікого не мав наміру. Дружина в Реви мала ще той характер, іноді нагадуючи діжку з нітрогліцерином на коліщатках: спробуй тільки зачепи – рознесе на друзки все і вся в радіусі сотні кілометрів. За останні п’ять років Анатолій не міг пригадати жодної сварки, у якій взяв би гору, але сьогодні він був налаштованим нам’яти вуха «старій шкапі», вишпетити її так, щоб до смерті пам’ятала. Щоправда, кількох секунд, що відділяли Реву від телефону у вітальні, вистачило для того, щоб у голові зародилися сумніви. А може, ну його на фіг? На дідька псувати такий славний день? Можна зняти й покласти слухавку або – ще краще – висмикнути дріт із розетки. Він недовго повагався, і зрештою злість (про сон у найближчі півтори години можна було забути) перемогла.
Чоловік схопив трубку і вдавив її у вухо.
– Алло! – найкращим начальницьким голосом, від якого на планерках інженери хіба що в штани не дзюрили, проревів Анатолій Захарович.
– Це Авер’янов, – пролунало в трубці. Від того, як офіційно почав розмову перший віце-президент, Анатолія пересмикнуло. Вони вже років двадцять на «ти», давно відкинули формальності і ніколи не називали один одного за прізвищем. До всього, Григорій прозвучав не так, як завжди, інакше, якось… неправильно. Навряд чи Рева зміг би зрозуміло пояснити, що було не гаразд, за винятком одного: голос був відсутнім. Ні, не так – спустошеним. Від тих двох слів війнуло космічним холодом і порожнечею. Складалося враження, наче Григорій стояв на дні височенної труби, якого-небудь промислового димоходу, і просто промовив «Це Авер’янов» – не викрикнув, а саме проказав, анітрохи не переймаючись, чи хтось почує його нагорі.
Не так офіційність, як незвичний тембр збили Реву з пантелику й утримали в горлянці весь словесний шлак, накопичений за час, поки чоловік човгав від ліжка.
– Звідкіля у тебе цей номер? – спитав Анатолій.
– Твоя дружина дала.
Рева вибухнув, не встигнувши подумати про те, для чого Авер’янов дізнавався у його дружини номер телефону київської квартири:
– Гришо, ти імбецил затраханий!!! Жертва, блядь, пізнього аборту! Якого хера ти їй подзвонив?!
Григорій Авер’янов відповів тим самим байдужим, вакуумним тоном:
– Захаровичу, «44-й» розбився.
Рева заткнувся. По-вепрячому засопів, мізкуючи, пережовуючи щелепами щойно почуту фразу.
Авер’янов