LITMIR.BIZ

Скачать книгу

справ було досить. Так буває з дітьми. Наприклад, з отією довжелезною вудкою хлопчина, мабуть, бігав до озера по траві, у якій відбивалося сонце. Просто Леся віднедавна знає, що вранці трава майже завжди росяна і в ній можна помітити сотні малесеньких сонць. Чи він бачив їх? Чи рахував? Хтозна. А от на пуголовків роздивлявся. Хлопцям таке подобається. Тим паче, пуголовків там багато, біля самісінького берега, досить лише завмерти на кілька хвилин і придивитися. Ще… ще міг спостерігати за тріпотінням прозорих крил бабки і вже точно воював із кропивою (бо хлопці просто не вміють не воювати), а іноді так, щоб ніхто не здогадався, побоювався коров’ячих рогів. Певно, це все було в нього, і тепер ці спогади гріють бабцю Зою, бо чому вона так ніжно торкається того впертого чуба долонею, всміхається й плаче воднораз.

      – Смішний мій, – прошепотіли пошерхлі вуста.

      Дівчинка зирнула на бабуню, однак та тепер нікого не бачила, окрім дивного хлопчика.

      – Він був такий… слухняний, такий чуйний. Цілував мені руки. Уявляєш? Притулиться, бува, лагідно, в очі дивиться, а сам раз – і поцілував долоню. – Жінці навіть рука сіпнулася, немов зморшкувата долоня відчула на собі колишній поцілунок. – Хлопчику мій золотий, де ж ти?

      Леся зіщулилася. Ніякого хлопчика в баби Зої вона не помічала. Їх тут навіть на вулиці було лише два, та й то старші й зовсім не схожі. Дівчинка підвела голівку вище – і звідти їй в очі раптом зазирнув юнак. Уродливий. Стрункий і високий. Кущ півоній ледь діставав до колін, дарма що чуб так само вперто стирчав догори, зовсім як у хлопчика, що його загубила бабця. І очі. Знову вони. Дівчинці стало гаряче. Чомусь захотілося втекти під небо, туди, у траву, щоб сховатися. Леся почала розуміти. Глипнула на останні фотографії й аж поменшала. На неї дивився татко. Уважно так, немов бачив наскрізь. Одразу ж затулила долоньками очі й сховалася за бабуню.

      Та тримала в руках останнє фото. Воно було велике, найбільше з усіх, проте бабуся чомусь дивилася на нього з ненавистю, аж зчорніла вся від люті. Відсторонила дитину, узяла до рук ножиці й розрізала папір навпіл. Одна частина фотокартки лишилася коло материнського серця, а другу жінка жбурнула просто в грубку, на якій саме впрівали обідішні страви. Шматок фотокартки намалював коло в повітрі й ліг коло самісіньких дверцят, проте бабуся того вже не помітила, бо щосили забивала в стіну останній, найбільший гвіздок, під яким висів… тато. Він ніжно тримав когось невидимого за руку. Від тієї людини не лишилося зовсім нічого. Окрім руки. Леся зойкнула. Вона надто добре знала цю фотографію. Така самісінька стояла в красивій рамці на поличці вдома.

      Дівчинка прожогом кинулася до печі й схопила другу частину, що вже почала горіти. Обпечені пальчики страшенно боліли, та дитина боялася навіть дихати, щоб бабуся, бува, не помітила. Швидко сховавши свій скарб у кишеню, Леся кинулася на вулицю й одразу прямісінько в сад. Там, під старезною яблунею, їй здалося, що налякане серце зараз вистрибне

Скачать книгу