ТОП просматриваемых книг сайта:
Людвисар. Ігри вельмож. Богдан Коломійчук
Читать онлайн.Название Людвисар. Ігри вельмож
Год выпуска 2013
isbn 978-966-03-6565-0
Автор произведения Богдан Коломійчук
Карета спинилась біля воріт помістя, чекаючи, доки заспаний сторож прочалапає темною алеєю і впустить господарів. Мартин тим часом чекав того ж таки, причаївшись за розкішним кущем жасмину, який так любила господиня. Маленька гілочка ледь-ледь тріснула, і звук той з такої відстані не почула б жодна жива істота… Але слуху пані Даманської він не уник.
«Шляк би тебе трафив, – подумки мовила вона, – вже ліпше б зовсім не ховався…»
Мартину в ту ж мить стало так кепсько, що, аби не зомліти, він вчепився зубами в гілку. Опам'ятавшись, Катерина вирішила бути обережнішою з побажаннями і повільно провела біля чола руками, наче виганяючи злість назовні. Мартин полегшено зітхнув, лишивши на гладенькій гілці невидимі сліди. Катерина, перехилившись через сплячого чоловіка, відчинила дверцята з його боку. Шовкова накидка тихо сповзла з її плечей і безшумно вкрила чоботи начальника міської сторожі. Над його сплячою тушею виникли воістину божественне видіння: стрункий і граційний стан несподівано вигнувся з-під хвилі довгого волосся і звабливо окреслив неслухняні груди, що й собі рвалися з полону.
Катерина виглянула з карети і рисячими очима сяйнула в той бік, де зачаївся Мартин. Останній похолов з остраху, бо ті очі втупилися прямісінько в нього. «Побачила», – обірвалося всередині у хлопця.
– Ану, геть з мого жасмину, – якомога лагідніше прошепотіла пані Даманська.
Однак на Мартина це подіяло, як укол розпеченою голкою. Безжально топчучи клятий кущ, він зірвався з місця, і за мить навіть чистокровний арабський скакун не ризикнув би позмагатися з ним у швидкості.
– О, moja droga[1]… – почула поруч Катерина п'яне мимрення.
– А бодай тобі… – жінка вчасно зупинилася і, вирвавшись з його п'яних обіймів, тихо, але твердо промовила, різко змахнувши рукою:
– Іди геть!
Начальник міської сторожі Єжи Даманський, протаранивши своїм огрядним задом делікатні крихкі дверцята, вилетів з карети і зашурхотів у кущах так, наче його пригостив стусаном біблійний Самсон чи міфічний Поліфем. Коли шурхотіння стихло, почувся приглушений стогін: «О-о-о-о… Ku-ku-ku-r-r-wa-a-a-a»…
Тим часом пані Даманська, вже більше не в змозі стримувати свій гнів, вистрибнула легко, мов рись, з карети і рушила до воріт. Сторожеві, який, щойно причалапавши, відчинив їх, вона різко кинула:
– Доручаю того бовдура тобі. Він п'яний, як чіп…
Старий лях уклонився і, спідлоба дивлячись їй услід, пробурмотів, повільно розгинаючись:
– Казав же я йому: «Не беріть, пане, за дружину русинки. Хіба сумирних полячок вам мало?» Як у воду дивився – відьмачки всі до одної…
– Витягнемо його з тих кущів, чи хай там і лежить? – промовив, підійшовши, кучер.
– Тягни, ґалаґане, бо то твій пан.
– «Тягни, тягни»! А йдіть-но лишень помагати, бо я сам не годен.
– Може,
О, моя люба