LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Перш ніж відповісти, Алоїз Горак вкотре виблював під стіну каземату, де вони перебували.

      – Електростанція розбита, але радіо працює, – нарешті сказав він. – Німці захопили Зельонку.

      Плісовському не треба було дивитися на мапу, щоб оцінити ситуацію. Місто Зельонка лежало на схід від столиці, і якщо німці вже там, то це могло значити тільки одне: навколо Варшави замкнулося кільце оточення.

      – Якщо німці вже тут, то нічого доброго й у Варшаві немає! – мовив Плісовський. – Відходимо! Підполковнику, розпорядіться до третьої години зібрати тут усіх вцілілих.

      Командувач фортечної піхоти Юліан Сосабовський повідомив, що на північному острові перебуває маршовий батальйон капітана Вацлава Радзишевського.

      – Відправте туди когось, щоб почекали до четвертої години, за потреби прикрили наш відхід, а потім самі відступили до Тересполя! – наказав Плісовський.

      – Слухаюсь, пане генерале!

      Підполковник Сосабовський поспішив виконувати наказ.

      Тим, кому доручено було повідомити рішення генерала Плісовського про відхід, став шеренговий Богдан Вовк. Він уже збирався разом з усіма відправитися на Тереспольське укріплення, щоб вже звідтам рушити до визначеного генералом міста, як несподівано для себе отримав наказ пробратися до незнайомого йому капітана, який невідь-яким чином опинився на північному острові. Але у війську накази не обговорюються, тому Богдан, міцно стискаючи в руці гвинтівку, пригнувшись (хоч це було даремно – темно, хоч в око стрель), побіг на північ. Після вісімнадцятигодинного обстрілу земля нагадувала місячну поверхню, котру він, ще бувши студентом, однієї ночі спостерігав у телескоп, але, на відміну від Місяця, тутешні «кратери» були невидимі й перемішані з битою цеглою. Декілька разів звалившись у вирви і роздерши шкіру на руках, Богдан усе ж добрався до розташування маршового батальйону Вісімдесят другого піхотного полку.

      – Стій, хто такий? – зупинив його приглушений, але все ж строгий голос.

      Богдан був переконаний, що на нього націлена гвинтівка.

      – Наказ до капітана! – повідомив він.

      Його провели до якогось укриття, де у світлі блідого вогника він побачив капітана Радзишевського. Це був високий, вже лисуватий з вусиками чоловік років сорока. Незважаючи на те, що три останні дні не вщухали бої, у яких батальйон під його командуванням брав участь, уніформа капітана виглядала напрочуд чистою і навіть блистіли численні ордени та медалі.

      При появі Вовка він підвів голову.

      – Пане капітан! Пан генерал вирішив залишити фортецю і відступити до Тересполя! Вашому батальйону наказано почекати до четвертої години й відступати самому! – відрапортував Вовк.

      Вацлав Радзишевський подивився на годинник. Чверть на третю.

      – Добре! – мовив він. – Залиштесь з батальйоном. Відступите з нами!

      Але відступу не сталося. Зі свого сховку капітан Радзишевський спостерігав, як уже під ранок у залишену фортецю спочатку обережно, а дедалі сміливіше, заходять німецькі

Скачать книгу