Нещоденний щоденник - Роман Іваничук Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо)

Скачать книгу

із вимахом бойового топірця, символізуючи цим битву і кровопролиття, чи не розминувся я, танцюючи, із сутністю мистецтва – образом краси землі та її природи, завжди доцільної й мудрої, з якою я від народження злитий, і тому мав би стати її речником, а не апологетом суєти земних істот, котрі ту природу безжально тратують, – чи не краще було розпочати свій «аркан» з ліричних ритмів? Бо хто такий письменник: протоколіст подій, учасник битв чи передовсім естет? Котра з цих сутностей стоїть найближче до мистецтва, яке я обрав своїм фахом і безнастанно наповнював ним своє життя?

      Та ба… Не ми вибирали для себе найзручнішу позицію в праці й боротьбі – нас обставини заганяли в той чи інший окіп. Інстинкт національного самозбереження примушував нас проникати передовсім у політичні проблеми, а те, що належало до сфери прекрасного, доволі часто проростало в наших творах поза авторською волею, немов ті не засіяні господарем волошки й польові маки серед пшеничних ланів. І мені здається, що настала нині найвища пора вивести з марґінесу справжню красу, без якої ми залишилися нецікаві й прісні, немов маца; мусимо нарешті звільнитися від політичної заанґажованості й показати світові не лише вартість нашої землі й людей, а насамперед їхню вроду – неповторну, ориґінальну, за якою розпізнавали б нас чужинці серед різномасної юрби народів – достоту, як фаховий колекціонер безпомилково запримічує в піраміді розмаїтих писанок космацький дивотвір.

      Зробити це тепер відносно легко. За окупації чесні письменники, які постановили не йти на компроміс з ворогом, підписували контракт із власним сумлінням; нинішні умови договору з самим собою набагато сприятливіші, оскільки відпала спокуса полегшувати своє життя ціною угодництва, а сповідування ідей мистецької самодостатності ніхто вже сьогодні не вважає відступництвом, втечею з поля бою – є воно нормальним чинником творення високої штуки…

      Я так багато написав про неволю України, про боротьбу нашої нації за свободу, я увібрав у підтекст своїх історичних романів люту ненависть до окупантів, а скільки їм послав проклять – та від одного лише мала б настигнути ворога найтяжча кара – і як мало присвятив уваги красі рідної землі! Я хотів би тепер, якщо в мене залишилося хоч трохи часу, написати такий твір, щоб навіть ескімос, прочитавши його, мусив би палко полюбити мій край.

      І хотів би теж, щоб віднині і назавше поняття батьківщина, Україна не будили більше почуття болю, втрати, жадоби помсти, а явилися людям знаменням неповторної краси, яка є вінцем вільного народу. Я прагну, щоб надалі надія не межувала в нас з відчаєм приреченого, а була позитивним станом нашого духу…

      Українська держава зможе по-справжньому утвердитися в світі передовсім духовністю – не схожою на інші, а тому й цікавою, адже матеріальним достатком Європу нині не здивуєш. Культура – то єдина неординарна, виняткова сила нашого народу, яка зараз перебуває в стані стиснутої пружини перед вивільненням. У здеморалізованому світі, в якому за вбивство

Скачать книгу