Добрий Бог. Оповідання - Валер’ян Підмогильний Рідне

Скачать книгу

мене, поки я засну.

      Мама сідала коло нього, гладила по голові, а іноді міцно цілувала.

      – Мамо, скажи, є пекло?

      – Є, дитинко моя, там грішники…

      – Я не хочу, щоб було пекло… Мамо, скажи, що пекла немає.

      – Ні, воно є, але для тебе воно не страшне: ти гарний, слухняний, мій синочку.

      – А Бог добрий?

      – Добрий, дуже добрий, мій голубе. Ти ж кожного дня й вечора молишся йому, йому треба молитись.

      Ваня заспокоювався, але заснути все-таки не міг. Останніми вечорами Вані здавалось, що в перемежок між ліжком і стіною просовувались чиїсь лапи й шкрябали стінку, немов якась звірюка хотіла видряпатись з підлоги на ліжко. Ваня від жаху сунувся до краю ліжка, ледве не надаючи додолу. Ранком він хотів присунути ліжко щільніш до стінки, але побачив, що вільного місця там не було й ліжко стояло, зовсім присунуте до стінки.

      «Куди ж тут можна лапу просунути?» – дивувався Ваня й довго думав над цим, але ні матері, ні бабусі не сказав нічого. Тоді він почав прохати маму, щоб сиділа коло нього, поки він засне. Перший вечір, коли сиділа мама, ніхто не шкріб під ліжком, а на другий Ваня знову почув шарудіння й клацання зубів. Він стиснув материну руку й, важко дихаючи, спитав:

      – Мамо, ти нічого не чуєш?

      – Ні, синочку, а що таке?

      – Нічого… А скажи, тут вовків не буває?

      – Ні, не буває. Вони живуть далеко-далеко. Спи, спи.

      Ваня раніш думав, що це вовк забігає ввечері до кімнати й хоче його вкрасти, як украв він одну дівчинку, про що розказувала бабуся. А раз вовків тут не може бути, то це, виходить, Жучок хоче вкусити його за те, що Ваня бив його. Думка про це гострими колючками шпигала дитячий мозок, захоплювала віддих й холодила тіло. Вже засипаючи, Ваня щулився від жаху й бурмотів:

      – Жучок… прости… не кусай…

      Згодом вдень Ваня зовсім не згадував про Жучка, сміявся, гуляв з товаришами і вже подумував про те, що пора відвідати свій город, але коли наближався вечір, то щось ніби відгонило від нього веселощі і сміх, і він починав сумувати; коли ж світом опановувала темрява, то кожний шелест глибоко турбував Ваню. З неприємним і банним почуттям Ваня лягав спати, і, хоч коло нього сиділа мама або бабуся, він знав, що з’являться з-під ліжка чорні лапи й почується клацання зубів. Він чекав їх появи з напруженням, завмираючим серцем і важкою головою. І коли починалось уперте шкрябання пазурами по стінці, Ваня почував якесь страшне задоволення, бо гадав, що інакше й бути не може й Жучок неодмінно мусить помститись.

      Вані дуже хотілось піти в ліс подивитись на Жучка й, може, помиритись з ним. Він уже кілька разів підходив до мовчазної стіни лісу, але зайти туди не здолав. Йому було соромно дерев, котрі бачили, як він бив Жучка києм і камінням; здавалось, що коли він підійде до того місця, де лежав Жучок, то верби, що схилились над драговиною, прогомонять:

      – Одійди, поганий хлопче! Геть звідціль. Твоє місце в пеклі.

      І ці слова підхоплять пташки в своїх співах, ліс у своїм шепотінні й очерет у своїм шелесті.

      Одного разу, блукаючи на узліссі, Ваня з тремтячим серцем і затуманеною

Скачать книгу