Добрий Бог. Оповідання - Валер’ян Підмогильний Рідне

Скачать книгу

життя? Ви ж знаєте, що Україна – це тільки причіпка для буржуїв. Їм аби ім’я, аби сховати за чимсь свої егоїстичні інтереси. А ви цього не зрозуміли, молодий чоловіче, й повірили зрадникам. Як же це так, га? Негарно, молодий чоловіче! А потім друге питання: нащо ви ображали наших лицарів-вояків, оборонців від імперіалізму – славетну червону гвардію? А чи ви знаєте…

      Далі комісар почав перебирати славні вчинки Червоної гвардії. На столі, за котрим він сидів, стояла склянка чаю. Олесь дивився на неї, й йому дуже захотілось чаю або кави, чогось солодкого-солодкого. Комісар почав розповідати про Маркса й Енгельса. Олесеві ще більше захотілось чаю.

      – Ну, та як же? Ви зрікаєтесь своїх переконань!

      У Олеся засмоктало під ложечкою, чаю хотілось до нестями. Тому-то його взяла злість.

      – Ні від чого я не відрікаюсь. Я боронив інтереси України й буду далі їх боронити від усякого ґвалту й грабування, – різко промовив він, не дивлячись на те, що в школі в змаганнях між товаришами він мовчки тримався загальноросійської орієнтації.

      Комісар, побачивши, що його красномовство загинуло марно, – а він був дуже переконаний щодо сили свого слова, – образився.

      – А, так он як! Україну, кажеш, борониш? Ти побачиш, яка то Україна. Покличте лікаря, – гукнув він крізь двері.

      «Навіщо лікаря? Ой, щось цікаве буде», – подумав Олесь з раптовим захопленням; і знову було приємно, що він грає тут не малу роль.

      Хвилин з десять шукали лікаря.

      Комісар заспокоївся й почав продивлятись папери. Олесь стояв і нудьгував. Ні на що було дивитись; на стінках кімнати не було нічого, крім звичайного й нецікавого розпису потягів, благання Тимчасового уряду про підтримання й напівобірваного плаката позики волі. Вікна кімнати виходили в сад, і дерева, стовпившись коло самих їх, заступали краєвид. Олесь цікавився, навіщо комісар наказав покликати лікаря, й не міг відповісти собі на це питання. Думка про лікаря зовсім захопила Олеся, й він перебирав у голові можливі пояснення.

      Міркування обірвалися з приходом самого лікаря, людини невисокої на зріст, з сивиною. Він, видно, недавно снідав або пив чай, бо ще пережовував їжу. За лікарем ввійшов червоногвардійський вартовий і став біля дверей. Лікар, привітавшись з комісаром, глянув на Олеся.

      – Отеє? – запитав він.

      – Так. Як ім’я й прізвище?

      Олесь сказав.

      – Пишіть, – звернувся комісар до лікаря. – Цього року, 22 січня, покарано на смерть розстрілом гайдамаку по своїй охоті Олеся Привадного за непослух і опір. Присуд виконано на станції Липки об (комісар глянув на дзиґарі) 11-й годині й 45 хвилин на дванадцяту ранку. Лікар такий-то. А я печатку прикладу.

      Олесь, почувши свідоцтво про свою смерть, не захвилювався. Просто й в голову не йшло, що жива людина може почути свідоцтво про свою смерть. Він був певний, що скоїлась помилка, й хотілось йому підійти до комісара, плеснути його по плечі й сказати:

      – Годі комедіанта з себе вдавати. Я живий!

      Потім глянув слідком за комісаром на дзиґарі за своєю спиною на стінці, здивувався, що не помітив їх раніш, і побачив, що вже 11 година

Скачать книгу