LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – До мене б хтось приходив прибирати, – зітхнула Лідія.

      – Мені така радість теж ненадовго, – заспокоїла її Бора. – Лише до Нового року.

      Лідія відвела погляд від своїх забруднених тушшю пальців правої руки, які вона раз у раз роздивлялась.

      – Я не про чистоту кажу, а про порядок. Різницю відчуваєш? Усе на місцях, нічого не зсунуто, книжки – рівними рядами, посуд – тільки необхідний, нічого зайвого. Бачила, який лад на кухні? На усіх полицях? Це ж не кухня, а камбуз на військовому кораблі!

      – Ти бачила камбуз на військовому кораблі?

      – Просто подивилась на полички – і виникла асоціація з військовою дисципліною. І у нас тут буде чистота й порядок, правда, Боро?

      У сформульованій пропозиції Бора подумки відзначила форму множини.

      – Ну, не знаю, – озвалась вона. – В чоловічій оселі нормальніше, коли бардак.

      – Боро! Будь серйозна!

      – Ну, не знаю, – усміхнулась Бора, – як там у кого, а я більше люблю, коли дім має нормальний людський вигляд, коли видно, що у ньому живуть…

      І, витягнувши з-під себе пружну диванну подушку, запустила нею у Лідію. Подушка збила з підвіконня порожнє горнятко, воно з гуркотом покотилося по підлозі.

      – Ой, я не хотіла! – засміялася Бора.

      Лідія теж у боргу не залишилась – жбурнула у Бору зібганим пледом:

      – Такий вигляд? Такий вигляд ти мала на увазі?

      І дістала у відповідь меншою подушкою.

      У цій кімнаті, яка нагадувала Борі кабінет, вона й постелила собі згодом, коли стишився бурхливий потік веселощів. А Лідії – у кімнаті ліворуч, з вікном на зарослий кут парку. Вона сама захотіла цю кімнату з твердою отаманкою – для спини, мовляв, краще не знайдеш. Лідія ґрунтовно підготувалась до гостювання – привезла із собою на одну ночівлю не лише капці, але й рожевий флісовий халат та піжаму. Набувши цілковито домашнього вигляду, вона спустилась у ванну зі своїм рушником та гелем для душу. «Двері не зачиняй!» – крикнула їй згори Бора. – «Я пам’ятаю», – відгукнулася Лідія.