LITMIR.BIZ

Скачать книгу

харчування тощо – потрібно зважати на те, що у вашій соціальній групі існують певні межі відмінностей. Якщо ваші принципи та домашні правила перебувають у цих межах, вам нема потреби хвилюватися. Проте вам необхідно обміркувати все дуже ретельно, перш ніж вийти за межі «норми» з погляду сусідів та тих, із ким постійно спілкуються ваші діти. Ви можете підійти впритул до якогось одного краю, якщо прагнете цього за будь-яку ціну, та не виходьте за ті невидимі обмеження.

      Я колись знав дівчинку, яку батьки ляскали лінійкою за кожну провину. Вони приїхали з іншої країни, де таке поводження було нормою, однак ця бідолашна дитина не мала однокласників або друзів, яких батьки карали б так само. Вона не знала, що думати, тому протягом тривалого періоду поводилася агресивно, застосовуючи силу до інших учнів, які робили не те, що їй хотілося. Стиль поведінки її батьків не мав підтримки ні серед учителів, ні серед її однолітків, тож вона була явно збентежена.

      Один із моїх дітлахів ходить до школи, де заведено, щоб учні кожного дня брали із собою якусь їжу. Більшість друзів мого сина приносять шоколад, чипси, печиво, тістечка. Я абсолютно впевнений: якщо ми покладемо нашому сину щось подібне до коробочки для ланчу, він іншого не їстиме. Тож ми віддаємо перевагу здоровим продуктам. Разом з тим син отримує багато їжі, яку можна назвати корисною умовно, а зрідка – якісь ласощі, інакше б він вважав, що з ним поводяться несправедливо[8].

      Я хочу сказати, що все є відносним. Найчастіше не можна однозначно сказати, що погляди оцих батьків правильні, а отих – хибні. Деякі речі є очевидно помилковими, та іноді те, що годиться в одній ситуації, може бути неприйнятним в іншій. Насамперед ви маєте узгодити свій стиль виховання зі світом вашої дитини й уникати будь-яких крайнощів, бо вони лишаються крайнощами незалежно від аргументів на їхню користь.

      Діти прагнуть бути прийнятими в коло однолітків, а все, що вирізняє їх серед решти, стає неабиякою перешкодою.

      Правило 15

      Показуйте, що ви раді їх бачити

      Час поговорити про те, що мене дійсно дратує. Важко навіть згадати, скільки разів я чув, як батьки замість привітання говорять своїй дитині, коли та приходить додому зі школи чи після прогулянки з друзями: «Знімай ці брудні черевики!» або «Берися негайно за домашнє завдання! Рештою займатимешся потім!»

      У мене є давній приятель. Якось, коли ми ще були дітьми, він прийшов додому посеред дня з величезною ґулею на голові, бо впав у спортзалі. (Тоді ще дозволяли йти додому самому, якщо ставалося щось подібне.) Коли хлопець з’явився на порозі, його мама мила підлогу на кухні. Вона підвела на нього очі, насупила брови й мовила: «Не заходь! Підлога ще не висохла!»

      Тому звідки ці діти мають знати, що батьки їх люблять? Зрештою, тато й мама щиріше вітаються із собакою, бабусею й дідусем, своїми друзями, навіть листоношею[9].

      А деякі батьки поводяться так, наче не помічають своїх дітей, які приходять додому, немов ті – меблі. Таке ставлення не набагато краще,

Скачать книгу