Скачать книгу

найкраще й найгеніальніше ховається за пісною машкарою сумлінного й відданого урядовця – і маскується він отак усе життя. Напинати з кабінету павутиння, ховатися за актами та реєстрами, вбивати несподівано й непомітно – ось його тактика. Треба глибоко прозирнути в історію, щоб у вогні революції, в леґендарному Наполеоновому сяйві взагалі помітити його існування, зовні залежне і скромне, хоч насправді він докладав рук до всього, формуючи обличчя доби. Все життя Фуше ходить у пітьмі, та пройшов крізь три покоління; давно вже загинув Патрокл, Ахілл і Гектор, а на хитрощі вдатний Одіссей живе й далі. Його талант бере гору над геніальністю, а холоднокровність тривкіша за будь-яку пристрасть.

      Уранці 21 вересня відбулися входини новообраного Конвенту до зали засідань. А вітання вже не такі святкові й пишні, як три роки тому на перших Законодавчих зборах. Тоді ще стояв посередині оббитий дамаським шовком і прикрашений білими лілеями коштовний фотель – місце для короля. А коли той заходив, збори підводились у шанобливому захваті перед помазаником. Але нині його фортеці – Бастілію й Тюїльрі – вже відібрано, і нема короля у Франції, а лише гладкий добродій, якого брутальні охоронці та судді звуть Людовіком Капетом, марудиться, мов безправний громадянин, у Тамплі, чекаючи свого присуду. Замість нього в країні порядкують сімсот п’ятдесят депутатів, що засідають у його власному домі. За столом голови величезними літерами здіймалась нова таблиця Мойсеевих законів – текст конституції, а стіни зали прикрашають – о лиховісний символ! – лікторські пучки з убивчими сокирами.

      На ґалереях зібрався народ і з цікавістю споглядає своїх представників. Повільним кроком до королівського дому заходять сімсот п’ятдесят членів Конвенту – рідкісна мішанина всіх станів і професій: безпосадні адвокати й блискучі філософи, забіглі священики поряд з уславленими вояками, спритні авантюрники вкупі зі славетними математиками й ґалантними поетами. Мов хто склянку струснув – так у Франції під час революції все знизу попіднімалося нагору. Тепер саме час розвіяти хаос.

      Уже розподіл місць свідчить про перші спроби впорядкування. У залі, збудованій амфітеатром і такій вузькій, що вороги говорять один одному у вічі, відчуваючи суперників віддих, у глибині внизу сидять спокійні, навчені та обережні – «marais» – «болото», як глузливо називають оцих безсторонніх у вирішальні миті. А запальні й нетерплячі, всі радикали сідають найвище – на «горі», що останніми лавами вже поєднана з ґалереєю, ніби символізуючи тим, що за радикалами стоять маси, народ, пролетаріат.

      Оці дві сили й утримують терези, й між ними коливаються припливи та відпливи революції. Здобувши конституцію, відтрутивши короля й дворян, надавши прав третьому станові, буржуазія й помірковані вважають, що республіку вже збудовано: тепер вони, боронячи власну безпеку, найлюбіше хотіли б знову затамувати і стримати той потік, що надимається знизу. їхні проводирі – жирондисти Кондорсе й Ролан, представники духівництва та буржуазії. Зате ті, що на «горі», хочуть, аби могутня революційна хвиля котилася й далі, потягши за собою все те, що й досі стоїть і не зрушилось; як вожді пролетаріату, Марат, Дантон і Робесп’єр прагнуть «1а révolution intégrale», повної, радикальної революції аж до атеїзму й комунізму. Слідом за королем вони наміряються скинути й решту старих державних потуг: золото й Бога. Без упину витанцьовують терези двох партій. Переможуть помірковані, жирондисти – і революція поступово поглинатиметься мулом спершу ліберальної, а потім консервативної реакції. Переможуть радикали – тоді сколихнуться всі глибинні вихори анархії. Отож нікого з присутніх в історичній залі не стуманює святкова одностайність перших хвилин, кожен знає, що невдовзі тут спалахне боротьба на смерть і життя, за владу і верховенство. І вже те, де сідав депутат, – чи внизу, чи вгорі – заздалегідь провіщало, куди він хилить.

      Разом із сімсот п’ятдесятьма, що врочисто вступили до зали поваленого короля, з трибарвною стрічкою народного обранця на грудях мовчки ввійшов і Жозеф Фуше, депутат з Нанта. Тонзура вже заросла, сутани давно немає, він, як і решта, зодягнений у звичайний, без жодних прикрас міщанський костюм.

      Ну, а де сяде Жозеф Фуше? З радикалами на «горі» чи з поміркованими внизу? Жозеф Фуше вагався недовго. Він знає тільки одну партію, вірність якій зберігав і зберігатиме аж до скону. Це сильніша партія, партія більшості. Тож і цього разу, подумки зваживши й порахувавши голоси, він побачив: тепер сила ще на боці жирондистів, у поміркованих. Тому й сідає на їхні лави, до Кондорсе, Ролана та Сервана – людей, що тримали в руках міністрів, безпосередньо впливали на призначення і ділили прибутки. Там, серед них, він почуватиметься в безпеці, там він і сяде.

      Але, припадком звівши очі догори, на місця, куди вибрались супротивники, Фуше зіткнувся з пильним і неприязним поглядом. Там, зібравши навколо своїх прибічників, отой Невблаганний, його приятель, адвокат з Араса Максиміліан Робесп’єр, пишаючись власною впертістю, не прощаючи нікому ні слабкості, ні вагань, крізь лорнет холодно й глузливо дивився вниз на опортуністів. Тієї миті остаточно урвалася їхня дружба. Відтоді, зробивши рух чи мовивши слово, Фуше відчуває позаду нещадно прискіпливий і пильний погляд одвічного судді, незворушного пуританина, і знає: він

Скачать книгу