Скачать книгу

можливо, йому все-таки пощастить зупинити того Страхітливого? Де вже було знати Фуше, що в ці вирішальні хвилини революційні події котяться швидше, ніж колеса поштової карети з Ліона до Парижа! Що вже два дні у в’язниці близький його приятель Шомет, що вчора з наказу Робесп’єра запхано під ґільйотину величезну лев’ячу голову Дантона, що сьогодні Кондорсе, духовний проводир правих, не ївши й не пивши, блукає околицями Парижа, а завтра, уникаючи суду, ковтне отруту? Їх усіх повалив один чоловік – Робесп’єр, його найзапекліший політичний супротивник. Тільки ввечері 8 квітня добувшись до Парижа, дізнається Фуше про все те лихо, до якого він сам поліз у пащу. Господь лише знає, спав чи не спав проконсул Жозеф Фуше цієї першої ночі в Парижі.

      Уже наступного дня Фуше подався в Конвент, нетерпляче ждучи початку засідання. Та дивна річ, велика зала аж ніяк не повна, половина, ба навіть більше половини місць іще вільні. Звичайно, частина депутатів могла виконувати доручення або десь-інде загаятись, але ж яка зяюча порожнеча на місцях правих, де колись сиділи вожді, жирондисти, блискучі оратори революції! Де вони? Двадцять два найсміливіші – Верньйо, Брісо, Петіон тощо – або загинули на ешафоті, або наклали руки на себе, або з ними розправились під час утечі. Шістдесят трьох чоловік, що насмілились боронити своїх друзів, більшість запроторила у вигнання – Робесп’єр одним страхітливим ударом розбив сотню своїх правих супротивників. Та не менш завзято потрощив Робесп’єрів кулак власні лави – «гору»: Дантона, Демулена, Шабо, Ебера, Фабра д’Еґлантена, Шомета й ще зо два десятки. Всі вони ставали проти його волі, проти його пихатого деспотизму – всіх він потрутив у могилу.

      Ніхто не звертав уваги на цього дрібного й сухого невидного чоловічка з жовтим, блідим обличчям, низьким похилим чолом, малими й водявими підсліпими очицями, що довгий час був затулений велетенськими постатями попередників. Але час, мов косою, прорізав йому дорогу: після загибелі Мірабо, Марата, Дантона, Демулена, Верньйо, Кондорсе – трибуна, агітатора, вождя, письменника, оратора і мислителя молодої республіки – він тепер став усім в одній особі, pontifex maximus[16], диктатором і тріумфатором. Із тривогою дивиться Фуше, як коло його супротивника запопадливо метушаться догідливі депутати, а той з несхитною байдужістю сприймає такий пошанівок; закутий у «чесноту», мов у панцер, недоступний і непроникний, Непідкупний чванькувато й підсліпо позирає на кін, упевнений, що супроти його волі не зважиться повстати вже ніхто. Але один таки наважився – той, що вже не мав чого втрачати: Жозеф Фуше попросив слова для виправдання своїх дій у Ліоні.

      Вимога, щоб Фуше виправдовувався перед Конвентом, належала Комітетові громадського порятунку, бо не Конвент, а Комітет вимагав від нього пояснень. Проте Фуше звернувся до найвищого й найавторитетнішого органа – Національних зборів. Такий учинок потребував неабиякої сміливості. І все ж голова надає йому слово. Адже Фуше – не перший-ліпший депутат, у цій залі його згадували не раз, його заслуги, рапорти і ді

Скачать книгу


<p>16</p>

Верховним жерцем (лат.).