Скачать книгу

      Стефан Цвейг

      Жозеф Фуше

      Портрет політичного діяча

      © П. В. Таращук, переклад українською, 2000

      © О. А. Гугалова, художнє оформлення, 2017

      Артурові Шніцлеру з повагою і любов’ю

      Передмова

      Жозеф Фуше, один з найвизначніших діячів своєї доби, одна з найвидатніших постатей світової історії, знаходив мало прихильності серед сучасників, а ще менше – справедливості у нащадків. У Наполеона на острові Святої Гелени, в Робесп’єра серед якобінців, у Карно, Барраса й Талейрана, що писали мемуари, в усіх французьких істориків – роялістів, республіканців, бонапартистів – одразу набігала жовч на перо, тільки-но вони згадували його ім’я. Природжений зрадник, жалюгідний інтриґан, слизький плазун, професійний перекинчик, гидкий поліційний нишпорка, ниций амораліст – йому не шкодували жодного зневажливого назвиська. Об’єктивно дослідити його характер чи, радше, напрочуд сталу безхарактерність не пробували ані Ламартін, ані Мішле, ані Луї Блан. Уперше в правдивих життєвих рисах постать Фуше з’являється в монументальній біографії Луї Мадлена (ця розвідка, як і решта, значною мірою саме їй завдячує фактичним матеріалом): був собі в історії такий чоловік, що під час перетворення світу керував усіма партіями й тільки сам безпечно прослизав далі, а перемігши в психологічному двобої і Наполеона, й Робесп’єра, спокійно ховався в задньому гурті непомітних статистів. Униз і вгору кидало Фуше і в Наполеонових виставах, чи то драматичних, чи то опереткових, але тоді в схематичному шаржованому образі пронозуватого міністра поліції здебільшого вже проступають риси Шерлока Холмса: адже в пісному викладі матеріалу провідну роль у затінку завжди сплутують із другорядною.

      Тільки одна людина побачила велич цього своєрідного типу з висоти свого власного зросту, і то немалого: Бальзак. Його високий, а водночас проникливий дух, що не ковзав поверхнею подій, а завжди прозирав і за лаштунки, беззастережно визнав Фуше за психологічно найцікавіший характер свого сторіччя. Звикнувши всі пристрасті – так звані героїчні й так звані ниці, – розглядати у своїй хімії почуттів як цілком рівновартісні елементи, однаково захоплюючись послідущим злочинцем Вотреном і генієм добропорядності Луї Ламбером, не вбачаючи жодної різниці між моральним і неморальним, завжди вимірюючи тільки силу волі та інтенсивність пристрасті, Бальзак саме цю, найзневаженішу і найпроклятішу постать часів революції та імперії витягає з її зумисного мороку. Він називає цього «singulier génie»[1] «єдиним міністром, якого коли-небудь мав Наполеон», «la plus forte tête que je connaisse»[2]; a в іншому місці – «однією з тих постатей, які під поверхнею ховають таку незвичайну глибінь, що їх ніхто не розуміє, коли вони діють, і тільки згодом можна збагнути їх». Як відрізняються ці слова від усієї тієї моралізаторської зневаги! У своєму романі «Une ténébreuse affaire»[3] Бальзак присвячує цьому «похмурому, глибокому, незвичному й мало знаному духові» особливу сторінку: «Його своєрідний геній, – пише він, – що іноді наганяв страх і на самого Наполеона, не розкрився жодного разу. Цей невідомий член Конвенту, один з найвидатніших, а водночас і один з найхибніше оцінених діячів своєї доби, спершу завжди був ворогом того, що обстоював згодом. За Директорії він піднявся на таку височінь, з якої, правильно оцінивши минуле, глибокодумні люди вміють проглядати майбутнє, й під час державного перевороту 18 брюмера зненацька дав докази своєї спритності, перетворившись у раптовому осяянні, як трапляється з багатьма посередніми виконавцями, на видатного актора. Цей вихований за монастирськими мурами блідий чоловік, що знав усі таємниці монтаньярів, до яких спершу належав, і роялістів, до яких зрештою перейшов, довго й мовчки вивчав учинки та дії людей на політичній арені; він прозирнув таємниці Бонапарта, дав йому корисні поради й вартісну інформацію… Ні його нові, ні колишні колеґи тоді й гадки не мали про велич цього генія, що, по суті, був генієм урядування: Фуше був непомильний в усіх своїх пророцтвах і мав зір неймовірної гостроти».

      Це слова Бальзака. Така його шана й спонукала мене вперше придивитися до Фуше, і протягом довгих років я принагідно озирався на постать, яку вславив Бальзак і яка мала «більшу владу над людьми, ніж сам Наполеон». Але, зрозуміло, й за свого життя, і в історії Фуше вважали за другорядну фігуру, бо ж він украй неохоче давав зазирнути собі у вічі й не розкривав своїх карт. Він завжди надійно ховався за подіями, стаючи таким по-справжньому непомітним усередині партій, захованим у безіменному гурті її членів, як механізм у годиннику, що тільки вкрай рідко у вирі подій, на найкрутіших віражах шляху вдається помітити його мимобіжний профіль. Але ось де справжні дива! Жоден з цих ухоплених оком профілів анітрохи не схожий на інші! Слід докласти зусиль, щоб уявити собі, як той самий чоловік, збудований з тієї самої плоті й крові, 1790 року може бути монастирським наставником, а 1792-го – вже плюндрувати церкви; 1793 року бути комуністом, а через п’ять років – мультимільйонером, а ще через десять років – герцоґом Отрантським. Але що зухвалішими були перетворення Фуше, то цікавішим здавався мені його характер,

Скачать книгу


<p>1</p>

«Незвичайного генія» (франц.). (Тут і далі примітки перекладача).

<p>2</p>

«Найрозумнішою головою, яку я знаю» (франц.).

<p>3</p>

«Темна справа» (франц.).